Проповідь на Неділю Сліпонародженого

«Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим уродився?». Такі та схожі питання турбували сучасників Ісуса Христа, коли вони бачили перед собою хворих та калік.

Здається, Ісус, учні та інші люди йдуть однією і тією самою вулицею, бачать одну і ту ж саму людину, котра просить милостиню. Проте сприймають це все по-різному: Ісус бачить людину, котра потребує Його милосердя та допомоги, а інші бачать богословську загадку: хто згрішив: чи він, чи його батьки. Ще інші були просто переконані, що, якщо він, цей сліпонароджений чоловік, перебуває в такому жалюгідному стані, то він або його батьки точно мають бути грішниками.

Учні Ісуса, як євреї, допускали, що існує зв’язок між теперішнім станом людини та її попередніми гріхами. І, як для учнів Ісуса, так і для фарисеїв, питання зводилося до пошуку конкретного винуватця, до пошуку того, хто міг вчинити наскільки тяжкий гріх, що ця людина народилася сліпою. Бачачи цього сліпонародженого чоловіка, про котрого йде мова в Євангелії від Івана (див. Ів. 9:1-41), вони впевнено роблять висновок, що або ця людина, або її близькі вчинили якийсь гріх, а ця сліпота – це своєрідне покарання.

Проте вони забувають слова Писання, котрі засвідчують, що можна бути праведним та все ж таки переносити хвороби, несправедливість чи втрати своїх близьких.

Ми також іноді маємо спокусу, коли ми зустрічаємося із жорстокістю, хворобами, з якимось терпіннями, з несправедливістю, то ми це стараємося пояснити якимись таємними гріхами. Особливо, якщо ми ці страждання спостерігаємо в житті своїх ближніх, а самі перебуваємо в здоров’ї та благополуччі, то починаємо їх таврувати великими грішниками. Проте нам слід перед тим, як вішати на когось ярлики та ставити якійсь діагнози згадати слова Святого Письма: «Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу – спасенні; нема в них жадної погубної їді і царства смерті на землі немає, бо справедливість – безсмертна» (Муд. 1:13-15); «Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ,  скуштують її ті, що йому належать» (Муд. 2:23-24).

Не рідко, коли ми шукаємо відповіді на питання: чому Бог допускає зло у світі, то ми починаємо шукати причину: хто винен у тому, що це зло існує. Ісус відкидає спроби пояснювати світ таким чином. Щоби зрозуміти світ нам слід відкинути наші помилкові стереотипи. Нам не слід шукати причину в минулому чи в гріхах інших людей.

Зціленням цього сліпонародженого чоловіка Ісус, ніби говорить, що, якщо дитина родилася сліпою, о це не означає, що Бог гнівається на нього чи, що його батьки грішники. Ми бачимо зовсім інше: із хаосу нашого світу, зі страждань нашого світу мудрий, люблячий та справедливий Бог звершує нове творіння.

Євангелист Іван показує нам момент зцілення, як один із найяскравіших епізодів Євангелія. Ми бачимо тут Ісуса, котрий дійсно є Світлом для світу. І саме Його світло сяє у темряві і темрява не може це світло подолати.

Книга Буття розпочинається словами, коли Бог із хаосу творить світло. Євангеліє сьогоднішньої неділі показує нам, що Ісус є Світлом для світу. Він приходить на землю, щоби розігнати темряву нашого життя, щоби звільнити нас від хворів та відкрити правду про Бога та людину. І тут ми не можемо мати сумнівів чи страху, бо Ісус прийшов до нас, у цей світ, щоби обдарувати нас: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2:9).

Сліпонароджений чоловік у простоті свого серця сприйняв те, що йому вчинив Господь, прийняв ту любов та той дар зцілення, якими обдарував його Господь. Ми також із вами покликані в нашому житті приймати ту Божу любов в простоті свого серця, тією Божою любов’ю жити, нею радіти та ділитися нею з іншим.

Історія сліпонародженого – це не просто історія, котра відбулася давно і не стосується кожного із нас. Вона показує, що і сьогодні Спаситель готовий зцілити нашу сліпоту. Хоча нам може здаватися, що ми цілком нормально бачимо, однак дуже часто до нас відносяться слова Христа: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?» (Мт. 7:3). Ісус бажає не просто зцілити нас фізичний зір чи наші фізичні немочі, але Він закликає кожного із нас побачити свої власні провини, позбутися їх та відкрити цим самим дорогу до спасіння.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *