Проповідь на неділю самарянки

Дорогі у Христі брати та сестри, під час сьогоднішнього Євангельського читання ми згадуємо подію, котра розповідає нам про те, як Христос прийшов до криниці Якова. Там, біля цієї криниці, Він зустрів жінку-самарянку. Що ж такого дивного відбулося біля цієї криниці?

Ця подія відбулася на початку Христової проповіді. Ось Він кличе Своїх перших учнів, ось виганяє торговців із Храму, ось до Нього приходить майбутній таємний учень Никодим і Христос розмовляє з ним, ось Іван Хреститель перебуває у темниці, ось Ісус з учнями повертається із Юдеї в Галилею. Шлях Його пролягає через Самарію і тут, біля криниці Якова, і відбувається ця зустріч із жінкою-самарянкою.

На відміну від наших краєвидів, де все буяє й зеленіє, де є чимало джерел та води, Самарійська місцевість складалася із гір та пагорбів. А у тих місцях, де була вода, жили люди. Бо там, де вода, там і життя, туди зганяли овець, туди приходили з великими посудинами, щоби почерпнути води. Такою важливою криницею була і криницю Якова.

Наближався вечір. Христові учні відправилися до міста, щоби придбати їжу, а Сам Господь сів відпочити біля цієї криниці. І ось до цієї криниці підходить жінка-самарянка. Слід зазначити, що ізраїльтяни із самарянами жили у ворожнечі.

І ось ця жінка підходить до криниці, щоби набрати води, а поруч сидить Ісус. Він звертається до неї й говорить: «Дай мені напитися» (Ів. 4:7). А у самарян були такі звичаї, що, хто б не попросив води, вони не могли цій людині відмовити. Проте тут вона відповідає зовсім по-іншому. Згадуючи про те, що ізраїльтяни із самарянами ворогують, вона говорить із докором: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» (Ів. 4:9). Вони ніби намагається виправдатися й натякає: якщо Тобі потрібна вода, то Ти навіть у самарянки просиш, а в інших випадках з нами навіть ніхто не прагне розмовляти.

Проте Господь відповідає їй такими словами, над якими вона глибоко замислилася. Він каже їй: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої» (Ів. 4:10). І тут відкривається душа самарянки. Вона з цікавістю запитує: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива?» (Ів. 4:11).

Господь продовжує говорити їй, що це не проста вода, не та, котру потрібно черпати із криниці. Скуштувавши цієї води, людина не буде відчувати більше спраги, бо ця вода – це вода вічного життя. Самарянка, подумавши, каже: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати» (Ів. 4:15). Ходити сюди було дуже важко. Проте вона так і не розуміє найголовнішого.

Тоді Христос продовжує: «Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди» (Ів. 4:16). Жінка відказує, що немає чоловіка. На що Христос відказує: «Добре єси мовила. П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі» (Ів. 4:17-18).

Тут, у цій Євангельській історії, ми бачимо щось нове. Самарянку не цікавить її минуле, вона його і так знає. Проте вона починає розуміти, що перед нею сидить не простий Чоловік, а, як мінімум, пророк. І вона починає його розпитувати, зовсім не про себе й своє майбутнє, а про те, що її найбільше турбує, що є для неї найголовнішим. «Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба» (Ів. 4:20). Чому саме це питання є таким важливим для неї? У своєму житті вона пережила чимало труднощів та випробувань. Сьогодні ж для неї є найважливішим те, щоби навчитися жити з Богом. Вона розуміє, що в її житті є чимало такого, що вже неможливо ані викреслити, ані виправити. І Господь відповідає їй, що наближається той час, коли Богові будуть поклонятися в дусі та істині на кожному місці. І тільки після цих слів вона залишає свою посудину, яка у той час вважалася дорогою річчю, і біжить у селище, щоби поділитися радістю від зустрічі із Самим Богом – Месією.

І вона біжить і всім повідомляє радісну новину – Христос прийшов, Христос з’явився. Для неї тепер є найважливішим те, що Христос прийшов саме до неї. Вона біжить і сповіщає у місті про Христа. І тепер люди біжать і розмовляють із Христом, а жінці кажуть: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель» (Ів. 4:42). Згодом вона, разом із апостолами, стає проповідницею Христової науки.

Дорогі у Христі, найважливішим у сьогоднішній нашій Євангельській історії є те, що тут показано те, як Господь кличе людину. Адже усі ми покликані до Господа тим чи іншим шляхом. І сьогодні тут, у нашій Церкві, ми зійшлися не випадково, а тому, що Господь покликав нас співпереживати із ним на Божественній Літургії Його муки та страсті й радіти з Його воскресіння.

Сьогодні кожен із нас, хто носить таке величне й славне ім’я християнина, зійшлися сюди, щоби почерпнути у свої посудини води вічного життя. І, скуштувавши цієї води, ми маємо не забувати й про свого ближнього. Ми маємо поділитися цією водою, маємо допомагати йому, маємо подарувати свою любов та турботу. Нехай кожен наш ближній, кожна людина, котра перебуває біля нас, побачить у нас тим правдивих послідовників Христа, котрі можуть піклуватися один про одного, котрі можуть завжди допомогти й подати руку любові і милосердя.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.