Проповідь на 6 неділю по Зісланні Святого Духа

Євангелист Матей чудово описує подорож Ісуса Христа, яку Він присвятив оздоровленню двох біснуватих, про яких ми чули минулої неділі. Сьогодні ж Ісус повертається до Своєї домівки. Ісус повертається до Свого міста, до Капернауму,  але чи Його очікують там, чи Його чекають у рідному містечку?

І тут бачимо, що до Ісуса Христа принесли паралізованого чоловіка. А ми знаємо, що дуже часто паралізованих людей ототожнювали із великими грішниками. Бо саме гріх нас паралізує. Гріх нас поневолює. Гріх нас приковує до ліжка і не дозволяє рухатися й розвиватися.

Євангелист Матей дуже чудовими словами передає цю зустріч: «Побачивши їхню віру» (Мт. 9:2). Христос побачив у цих людей, котрі принесли до Нього паралізованого, велику віру. Віра, котра здатна поставити на ноги й зцілити навіть того, хто опинився у важкій ситуації, хто несе важке випробування, хто не може рухатися і навіть не може подумати, що ось – ще мить і цей хворий чоловік візьме своє ліжко і  повернеться до свого дому. А там його чекають, там його люблять, там його будуть підтримувати та радіти з його оздоровлення.

У великій вірі ці люди, можливо вони були його родичі, чи близькі, чи просто вірні та щирі друзі, приносять цього збідованого паралізованого до Ісуса Христа. Дорогі мої, як важливо і нам мати таких людей, котрі приведуть чи принесуть нас до Бога. Мати таких людей, котрі не пройдуть повз, а зупиняться біля нашої біди та горя, зупиняться перед нашої потребою. Мати таких людей, котрі не тільки скажуть: «Я тобі співчуваю», не тільки помахають головою, але реально допоможуть і підтримають. А, як часто ми відвертаємося від потреб та нужд інших людей, як часто ми боїмося увійти в історії іншої людини, дізнатися про її болі та страждання, про її життя? Адже, входячи у життя іншої людини, кожен із нас покликаний до відповідальності, покликаний до допомоги, покликаний, щоби простягнути свої руки для допомоги, покликаний, щоби полегшити життя цієї людини.

Ісус бачить велику віру цих людей. Віру, з котрої линуть щедрі вчинки. Віру, котра є завжди активною. Віру, котра є завжди активною. Віру, яка не є замкненою у якомусь середовищі чи простору. Ісус бачить віру, котра готова до великого діяння, до надзвичайних вчинків та справжніх діл милосердя та любові до свого ближнього. Бог бачить цю їхню велику віру і зцілює паралізованого.

Ісус звертається до хворого такими дивними слова: «Бадьорися» (Мт. 9:2). «Господи, як тут бадьоритися, коли я ще прикутий до ліжка». Адже ми бачимо це гірке становище цього паралізованого. Він ще прикутий до ліжка. І чує тут слова: «Бадьорися», – та хіба це підходящий час, щоби бадьоритися та радіти. Адже він немічний та нерухомий. Бадьорися та радій, бо сьогодні до тебе прийшло спасіння, бо сьогодні Господь прощає тобі усі гріхи.

І сьогодні, у ці важкі дні, дні війни та випробування, відчаю та страху, Бог говорить до кожного із нас: «Бадьорися, сину, бадьорися, дочко, бадьорися дитино, бадьорися воїне, бадьорися волонтере, бадьорися, народе України, бо Я з тобою, бо Я несу тобі спасіння, бо Я прощаю тобі усі твої гріхи і дарую нове життя. Я завжди з тобою, Я ніколи тебе не покину, бо бачу твою віру, чую твої молитви й благання, бачу твої сльози та відчай,  розділяю з тобою твої страждання».

Сьогодні нам так важливо почути ці Господні слова. І не просто почути, але позбутися усього того, що нас віддаляє від Бога. Позбутися свого егоїзму, гордині, алкоголізму, пристрастей та пороків, які сковують нас на своїх ложах і не дають ані дихати, ані рухатися ані жити й радіти життю.

І тут Господь говорить: «Бадьорися, бо Я тобі прощаю гріхи. Твої гріхи відпускають. Адже ці гріхи не дозволяли тобі ходити». Бог нам відпускає наші гріхи, відпускає уже сьогодні, відпускаю у мить, коли ми прийдемо до Нього. Нам так важливо прийти до Господа  і сказати: «Господи, згрішив. Господи, впав». І нічого не боятися, бо Господь не критикує, Він не кричить. Господь у Своєму милосерді та любові говорить: «Бадьорися. Вставай. І ходи».

Але тут ми бачимо книжників. Книжників, котрі ніколи не бачать ані милосердя, ані любові, ані доброти Бога, а тільки одні гріхи. Вони постійно нарікають. Вони постійно нічим не задоволені. Їм ніяк і нічим не можна догодити. Мабуть, і в нашому житті є такі люди, котрі постійно бачать негатив. Навіть, якщо надворі сонце, то буде спека, якщо дощ, на якого ми так довго очікували, то буде дуже холодно. Від таких людей, дорогі мої, потрібно втікати, бо вони несуть тільки один негатив та невдоволення.

І ці книжники говорять чітко: «Він богохулить» (Мт. 9:3). А богохульство вважалося страшним гріхом. За цей гріх була приписана кара смерті. І це звинувачення постійно повторюється, ми нераз зустрічаємо його у Святому Письмі. І навіть тоді, коли Ісуса засуджують на смерть, Його засуджують саме за богохульство. Чому? Бо їм важко повірити у милосердя, їм важко повірити у любов та прощення, їм важко повірити, що Господь прощає гріхи, і прощає навіть їхні гріхи.

Євангелист Матей        у своєму Євангелії говорить, що Ісус знав думки цих книжників. Як не дивно, Ісус знає думки кожного із нас. І Його це не лякає. Він приходить і дає можливість нашому наверненню.

Сьогодні ж Живий Господь звертається до кожного із нас: «Тобі прощаються усі твої гріхи. Твої гріхи перекреслені. Почни ходити». Але увага: Ісус говорить «ходити», а не повзати. Дуже часто ми, християни, не віримо у прощення, ми повзаємо. А Господь говорить: «Досить повзати. Встань та ходи. Залиш те, що тебе поневолювало».

 І дальше ми бачимо, що цей паралізований, встає та йде. Він повірив у Господа і одержав зцілення. І він пішов додому свого вільним.

І ми сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, має зробити той крок до Господа. Маємо повірити у прощення своїх гріхів, маємо встати та піти. Не залишаймося у полоні своїх гріхів, не будьмо дальше прикутими до своїх ліжок, не продовжуймо повзати, а скиньмо з себе те гріховне ярмо, – і ходімо. І пам’ятаймо, що кожен із нам – є улюбленою дитиною нашого Господа, яка покликана до любові, до волі, до свободи. Вставимо. Не залишаймося на місці. Не повзімо. А йдімо. Йдімо радіючи, бо Господь нас прощає, бо Господь нам пробачає, бо Він нас любить.

Зображення ілюстративне: Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *