Проповідь на неділю розслабленого

У V розділі євангелист Іван говорить про зцілення розслабленого біля басейну Витезда. Вода із цього басейну призначалась для потреб Храму, що стояв поруч. Через те, що купіль була накрита та через близькість до Храму, тут завжди був великий потік людей. А ще, тут було чимало хворих, бо існувало повір’я, що в якийсь момент вода в цьому басейні починала збурюватися, немов би кипіла. І той, хто першим успівав зануритися у це збурення – отримував зцілення.

Серед того великого натовпу людей перебуває один паралітик розслаблений, що вже хворіє протягом довгих 38 років, а ще більше він страждав від відкинення та самотності.

Коли Ісус побачив розслабленого біля купальні Витезда, довідавшись, що він уже довго нездужає запитав у цього паралітика: «Бажаєш одужати?» (Пор. 5:1-6).

Здається, що це нелогічне питання, бо, котрий хворий може сказати: я хочу залишатись хворим; котрий хворий зможе відмовитись від оздоровлення; котрий хворий може бажати і надалі хворіти?

Й на це дивне питання ми чуємо не менш дивну відповідь: «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає» (Івана 5:7). Де немає милосердя, там немає людини. Цей нещасний не знайшов ані людини, ані милосердя. Він не знаходить нікого ні серед здорових, ні серед хворих, хто міг би йому допомогти, бо кожен думає про себе та свої потреби. Напевне, найкраще стан цього чоловіка проілюструють слова: «Не існує більшого страждання, ніж бути самим».

Ісус запитує розслабленого не для того, щоб почути його думку, бо який хворий  не хоче бути здоровим, але щоб виявити жорстокість його здорових співвітчизників, бо вони не подали йому руки, щоб опустити в той басейн, а  це, напевне б, зробив навіть ворог на його прохання.

Багатьом із нас відома історія Діогена: людини, котра жила у V столітті й  сиділа у бочці. Одного разу він прийшов до Афін із запаленою свічкою, а був білий день, так він ходив по місту й шукав людину.

Впродовж довгих 38 років цей нещасний шукав людини та милосердя – і не знайшов. Натомість ми бачимо, що Ісус Сам знайшов цього хворого чоловіка. Сучасний світ також потребує людей, потребує того, що ми називаємо людяністю.

Незважаючи на наші досягнення, незважаючи на наші наукові ступені, незважаючи на наші кар’єрні злети та падіння: не забуваймо, що ми всі покликані залишатись, найперше, людьми.

Прийшовши до купелі, Христос побачив недужого, котрий хворів 38 років. У цій купелі час-від-часу люди зцілювалися, але, як говорить самий хворий, у нього не було нікого, хто б міг його допровадити туди, коли зрушується вода. Можемо собі тільки уявити: цей чоловік продовж довгих 38 років потребував допомоги інших. І не знайшлося нікого, хто б міг зауважити потребу цієї людини та прийти їй на допомогу.

Ця історія повторюється з дня в день, з року в рік, серед нас. Варто тільки уважно глянути довкола і чи не побачимо ми людей, котрі, можливо, роками чекають на нашу допомогу?….

Постараймося відкрити свої очі, щоби помітити людей, котрі чекають на допомогу не днями чи місяцями, але роками.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *