Проповідь на неділю про розслабленого

Євангелист Іван описує, що Ісус Христос прийшов в Єрусалим на якийсь празник. Перебуваючи у місті, Він зайшов до Овечих воріт, що з єврейської перекладається як «Витезда», тобто «дім милосердя».

Купальна мала 5 притворів, в яких лежали тисячі хворих: сліпих, кривих, сухих, всіх, хто очікував на чудо. А чудо полягало у тому, що раз на рік Ангел Господній збурював воду, і той перший, хто торкнеться цієї води, перший, хто увійде у цю воду, отримає зцілення від будь-якої хвороби.

Перебував тут і наш розслаблений. Перебував тут довго – у своїй хворобі аж 38 років. Ісус Христос побачив його й запитав: «Бажаєш видужати?» (Ів. 5:5). Хворий відповідає йому: «Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить» (Ів. 5:7).

 Ісус, сповнений любові і милосердя, зглянувся й зцілив цього нещасного, бо він уже так довго терпів невимовні муки, не міг рухатися, не мав можливості жити повноцінним життям. «Устань, візьми ложе твоє й ходи!» (Ів. 5:8). І, за 38 років свого нужденного й жалюгідного життя, цей чоловік встає, бере своє ліжко і йде.

І всі, хто це бачив, всі, хто знав цього лежачого хворого, вельми дивувалися його зціленню. А він пішов у Храм, не додому, не до родини, не на ринок, не почав бігати містом і роздивлятися на всі принади, які він не бачив впродовж 38 років, а до храму, щоби подякувати Богові. Адже він і сам не знав Хто його зцілив. Навіть, коли його питали, то він просто відповідав: «Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи» (Ів. 5:11). Ісуса він не знав, ніколи до цього часу не бачив, можливо і не чув про Його надзвичайні чуда та силу. Христос в той час замішався із натовпом. Проте, згодом, в храмі Ісус Христос зустрічає цього зціленого, і каже: «Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось» (Ів. 5:13). І тільки після цієї зустрічі цей чоловік починає усім говорити, що то Ісус його зцілив.

Чудове зцілення і одночасно жахлива картина людського страждання. Важко собі навіть уявити, як цей чоловік міг пролежати біля цієї води 38 років і чекати, щоби хтось змилосердився над ним. «не маю людини, яка б допомогла мені», – ось тільки такі слова зміг він сказати Ісусові. Не скаржитися через байдужість та черствість інших, не нарікати на людей, не звинувачувати усіх навколо. Не маю людини.

Дорогі у Христі брати і сестри, у цей важкий для кожного із нас час, час випробувань, кровопролитної війни, смертей та горя, нехай ніхто із нас не скаже: «Не маю людей». Бо сьогодні ми, як ніколи, повинні підтримувати тих, хто поруч, допомагати тим, хто далеко, в окопах під гулом градів та бомб, захищає нас, опікуватися переселенцями і дбати про своїх ближніх, які зовсім поруч. Ми маємо сьогодні стати тими людьми, котрі готові завжди простягнути руку допомоги, сказати щире слово розради й потіхи, підтримати й просто обійняти, зрозуміти без слів, нарікань та докорів. Сьогодні багато наших чоловіків відправилося боронити Неньку-Україну, а ми ж маємо стати тими людьми, яких не мав сьогоднішній наш розслаблений, й допомагати їхнім дружинам, батькам, дітям, щоби вони відчували нашу любов, нашу допомогу, нашу підтримку. І не переставати молитися, щоби наші герої повернулися до свого дому, до своїх сімей живими та здоровими. Молитися багато й молитися щиро, бо молитва здатна творити чуда, ламати стіни, плавити залізо.

Сьогоднішнє євангельське читання показує нам цього зціленого чоловіка, котрий мав міцну віру. І саме ця віра привела до нього Ісуса, Котрий зцілив його. І відразу, після зцілення, він іде у Храм, бо віра його міцна і під час його хвороби, а під час його зцілення вона ще більше укріплюється та міцніє. Він не знав Ісуса, не знав, Хто Він такий, але він був переконаний, що зцілення він отримав від Бога, тому поспішає у храм, щоби подякувати Богу. І там він знову зустрічає Христа. І чує від Нього слова, завдяки яким розуміє причину своєї хвороби, а причиною його хвороби був гріх.

Це сьогоднішнє Євангеліє звернене до кожного із нас: «Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось» (Ів. 5:13). Нам потрібно не грішити, щоби продовжувати наше спілкування із Богом. Бо саме це спілкування із Богом дає нам можливість позбутися хвороб та скорбот в цьому житті, бо Божа благодать хворих виліковує, немічних піднімає, засмучених розвеселяє, знедоленим подає надію й провадить у Царство Небесне.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.