Проповідь на неділю Митаря та Фарисея

Дорогі брати та сестри, Господь наш Ісус Христос відкриває усім тим, хто у Нього вірить, шлях спасіння. І наголошує, що цей шлях – вузький, незручний, тяжкий.

Широким шляхом завжди йти легко, але, на жаль, цей шлях приведе нас до загибелі. Вузьким шляхом, котрим ми маємо йти за Христом, дуже важко просуватися, але тільки він може привести нас до спасіння, до вічного життя, до правдивої радості, тільки він відкриває людині сенс та цінність життя.

Господь, прийшовши на землю, відкриває людям цей вузький шлях, котрим йшов Сам. Шлях смирення та віри в Божу допомогу. І цей шлях для людини, враженої гріхом, є досить тяжким, а іноді може видаватися і зовсім недоступним. Адже навколо панує царство гріха та несправедливості, царство гордині та ненависті, царство, в якому немає місця для смирення та любові, для радості та довіри. Гріх панує у світ тільки завдяки тому, що людина втратила, згубила смирення. Через гордість був вчинений перший гріх, який породжує в наших серцях все нові та нові гріхи.

Чим же таким важливим, дорогі брати та сестри, для нас є наше смирення? Як ми можемо його здобути, розвивати та не загубити? За три тижні до Великого Посту Свята Церква подає нам притчу, котру розказав Ісус Христос, як приклад досконалого та правдивого смирення.

Наш Спаситель говорить: «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар» (Лк. 18:10). Фарисеї – поважні та шановані люди в юдейській спільноті. Вони чудово знали Святе Письмо, майже на пам’ять вивчили Божий Закон, тому перед людьми старалися показати свою праведність.

Митарі – збирачі податків. Вони служили у римлян, котрі окупували юдеїв, вважаючи їх за своїх рабів, збирали їхні гроші та віддавали іноземним загарбникам, не обходилося і без того, що і частину залишали собі. Через це їх люди не любили, не поважали, вважали їх за ворогів та зрадників.

І ось, ці два чоловіки: митар та фарисеїв, прийшли в Храм помолитися. Фарисей вийшов вперед та став так молитися перед Богом: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 16:11-12). Ось такою була молитва фарисея.

Митар, увійшовши в Храм, боявся навіть очі підняти до неба. Він тільки те й робив, що бив себе у груди: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13).

Тоді Ісус сказав: «Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк. 18:14).

Сам Спаситель, дорогі у Христі брати та сестри, пояснює нам, як ми повинні підходити до молитви, як ми повинні розпочати свій шлях покаяння. Чи не буває так, що, зробивши якесь мізерне добре діло, ми стараємося, щоби про нього дізналися усі? Як часто ми хвалимо самих себе, думаючи, що ми є великими благочинцями, великими добродіями, великими подвижниками? Чи не буває так, що ми себе не бачимо, не помічаємо своїх прогріхів та пристрастей, але поспішаємо осуджувати інших: «А ось він – п’яниця, а той – розпусник, а інший – злодій, а другий – безбожник. Я ж зовсім не такий». Чи тоді ми не уподібнюємося до цього фарисея, котрий стояв перед Богом у своїй гордості та пихатості, хвалячись та величаючись своїми добрими ділами?

Тому Свята Церква, готуючи нас до часу посту, до того часу, коли ми повинні очистити свою безсмертну душу покаянням, попереджає, що шлях покаяння може бути тільки один: той шлях, котрим ішов митар, котрий бачив свої гріхи, усвідомлював свою нікчемність перед Богом, але не переставав у Бога просити допомоги. Його молитва була коротка і щира: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13).

Просімо, дорогі брати та сестри, благодаті Святого Духа, щоби ми зуміли побачити свої гріхи, щоби зуміли відкинути свою гордість та чинили діла покаяння та молитви. Просімо, щоби наша молитва була щирою та простою, такою, якою молився митар: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13). Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *