Проповідь на 25-ту неділю після П’ятдесятниці
Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішнє недільне Євангеліє передає нам історію покликання апостола Матея. Ісус кличе Своїх учнів по-різному: когось на березі моря, когось із натовпу людей, когось уже після Свого славного Воскресіння. Сьогодні Христос кличе Матея-митаря, дрібного чиновника, котрий те й робив, що збирав податки з інших людей. Митарів ніхто не любив, бо ці люди не тільки зловживали своєю владою, оббирали бідних людей й несправедливо збагачувалися, але й були ще прислужниками римських окупантів.
І Господь приходить на митницю і кличе Матея. Саме в цей час Матей сидів за довгим столом, на котрім знаходилося безліч монет та боргових книг, – і рахував гроші. Раптова поява Христа аж ніяк не впливає на роботу митарів, котрі захоплені підрахунками, вони й надалі сидять непорушно і не реагують на слова Христа, звернені до Матея: «Іди за мною!» (Мт. 9:9). Цими простими словами Ісус запрошує митаря, грішника, людину, котра займалася обманом, підкупом, лжесвідченням, – іти за Ним. Покинути все і розпочати нове життя; життя, наповнене любов’ю та милосердям, співчуттям та ласкою, небезпеками та гоніннями; життя, яке принесе із собою нове мислення, нове розуміння, нову й правдиву істину. І, як не дивно, митар слухається Господніх слів і йде за Ним, покинувши все. А покинути він мав що: багатство, бо обдирав інших, славу від римських окупантів, бо ті винагороджували митарів за плідну та віддану працю. Він встає, покинувши все, та йде за Христом.
В одну мить Матей спалює всі мости, які вели його до прибуткової та багатої роботи. Напевно, нам би було важко зробити такий крок, нам потрібно було б все зважити, підрахувати, обдумати. Бо тільки та людина, в якої велика душа, здатна на такий рішучий крок. Матей без вагань слідує за Христа, зробивши головний вибір у своєму житті, вибір на користь Бога та власного життя, вибір, який перетворить його на ловця людей. І від цього часу жоден бруд не прилипне більше до його рук. Він стане проповідником Слова Божого не тільки в тих землях, по котрих буде ходити, але у всій землі, у всіх віках. Євангеліє його імені принесе йому те, що він найменше всього шукав – безсмертне визнання та славу. Всі люди будуть знати й впізнавати його ім’я, бо саме він напише славний родовід Христа. Мільйони й мільярди грішників, читаючи його слово, натхненне Святим Духом, підуть за ним, отримавши спасіння.
А книжники та фарисеї всіх часів, побачивши, що Господь їсть та п’є з митаря та грішниками, тільки те й будуть робити, що дорікати та бунтувати: «Чого ваш учитель їсть з митарями та грішниками?» (Мт. 9:10). Адже вони вважають усіх людей негідними та недостойними їх самих. А Господь так прагне відкрити і їм очі, навернути на дорогу правди та любов’ю, показати, що саме таких людей, відкинених грішників, зневажених митарів, потрібно жаліти, бо вони хворі і потребують лікаря.
«Здорові не потребують лікаря, лише хворі… Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9:12-13). Всі ці люди – грішники, які потребують Спасителя. І Він посланий в наш грішний світ, щоби спасти нас, грішників. І час прощення уже настав, бо Месія уже прийшов і віддав за нас Своє життя. Христос прийшов, щоби усіх спасти. І тільки той, один-єдиний, котрого не зможе спасти Ісус, – це той, хто вважає себе наскільки праведним та святим, що відкидає допомогу Божу. Така людина будує високу стіну між Богом та собою, залишаючись гордим фарисеєм.
Ми ж, дорогі у Христі брати та сестри, почувши заклик Христа: «Іди за Мною!», – не барімося, не думаймо, що потрібно взяти із собою, а відкинувши все земне й дочасне, поспішімо за Ним. І неодмінно отримаємо найбільшу нагороду й здобудемо найкоштовніші скарби: Царство Небесне.
