Не плач…
Євангеліє 20 неділі після Зісланні Святого Духа говорить нам про вдову, в якої помер єдиний син. Мусимо визнати, що в наш час не бракує самотніх людей, котрі стали самотніми ще в дитинстві чи залишилися самотніми після смерті дружини, чоловіка чи дітей. Самотні люди, які не мають ані близьких, ані друзів, ані родини відчувають себе нещасливими і нерідко можна почути з їхніх уст, що вони не мають задля кого жити.
Як в наш час, так само і в часи Христа, люди помирали та помирають щоденно. Чому саме Господь воскресив цього юнака? Можливо, тому що доля цієї жінки нагадувала долю іншої близької до Христа людини.
Мати Спасителя також залишилася вдовою, бо останній раз в Євангелії згадується Йосипа, названого чоловіка Марії, коли Ісусові виповнилося 12 років. Ми, на жаль, не знаємо точної дати його смерті,але коли Христос вийшов на проповідь, то ніде не знаходимо згадки про Йосипа. Знаючи важку долю тогочасних вдів, Ісус Христос під час хресної смерті, Свою Матір доручив апостолові Іванові, щоб той нею попіклувався. Можливо, дивлячись на горе наїнської вдови, котра похоронила спочатку чоловіка, а потім і сина, Христос бачив гірку долю власної матері.
Господь не обіцяв нам, що на землі не буде зла, не буде неправди, не буде несправедливості, але Господь обіцяв, що буде турбуватися та піклуватися про знедолених. Так і книзі Псалмів ми читаємо: «Господь захожих захищає, підтримує сироту й удову, – дорогу ж нечестивих відвертає» (Пс. 146:9). «Сиротам батько він і суддя удовам, Бог» (Пс. 68:6). Найкоротший стирок у святому Письмі грецькою мовою є у посланні до Солунян апостола Павла та звучить він так: «Завжди радійте» (І Сол. 5:16).
Напевно, що серце наїнської вдови сповнилося радістю після воскресіння свого сина. Для нас це також стає надією та втіхою в наших терпіннях. Христос вміє потішити кожну людину. Коли нам здається, що життя немає сенсу, а довкола нас тільки: біль, самотність та смуток, то, якщо маємо довіру до Христа, то Він має чим нас потішити та розрадити і завжди готовий промовити до нас ті слова, які Він промовив до вдови в місті Наїн: «Не плач» (Лк. 7:13).
Голос Бога в серці людини зароджує надію, той, хто слухає Бога молитві, той надіється на Бога в своєму житті. Хто стикається з труднощами в своєму повсякденному житті, тому Христос завжди пошле добру думку, щоби підтримати в надії або особу, яка через добру пораду підтримає та допоможе.
Ісус потішив матір-вдову, яка була прибита горем. Хоча Він завжди готовий потішити всіх, хто в Нього вірить та з надією звертається до Нього. Життя цією вдови було переповнене розпачем та смутком і саме в цей смуток та в цю безодню входить Господь та повертає до життя її сина. Подібне відбувається і в нашому житті, бо завжди, коли ми переживаємо тяжкі моменти з життя, то саме тоді Господь через нашу довіру до Нього готовий прийти до нас.
Якщо ми віримо в Бога, якщо довіряємо Йому, то маємо пам’ятати, що Він в найтемнішу хвилю розпачу готовий принести Своє світло. Тому в найтяжчих обставинах життя, навіть у тих безвихідних, на перший погляд ситуаціях, важливо нам пам’ятати, що Бог через нашу довіру до Нього готовий змінити нас і все довкола нас.
