Слово про хрест

«Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (І Кор. 1,18).
Глупота та сила. Ці два розуміння апостол Павло вводить у свою проповідь про хрест. Потрібно їх послідовно роздивитися, щоби показати глибокий зв’язок, який їх об’єднує.

Проповідь про хрест є глупотою, тобто божевіллям. Це слово не випадково вирвалося із вуст апостола.

Ми знаємо, що у Своїй Первосвященній молитві Ісус Христос говорив до Небесного Отця: «Слово твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, – не від світу бо вони, так само, як і я не від світу» (Ів. 17,14). Звідси, коли апостол Павло з відвагою каже про глупоту Христового хреста, то він не виходить з рамок цього визначення.


Хрест повинен був зустріти напади, докори і помилкове тлумачення, тому що він є вираженням суті християнства. У ньому знаходиться центр чудесної науки Христа. Апостол Павло, відкриваючи велич хреста, свідчив: «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові» (Гал. 6,14).

У хресті відкривається все те, що видається дивним і неприємним для людської мудрості, людської природи. Але тим не менш апостол Павло писав: «Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним» (1 Кор. 1,17).

Із зовнішньої сторони хресна смерть Христа була ганебною смертю і не могла стати досягненням успіху. Тільки згодом хрест здобув перемогу і став найбільшим символом християнства. Він височіє над світом як великий пам’ятник безмірної любові і жертви Сина Божого. Ми не знаємо нічого величнішого.

Проте потрібно згадати, що до розп’яття Ісуса Христа хрест був ганебним знаряддям кари; на хресті страчували тільки рабів. Тому не важко уявити, що повинні були думати про хрест юдеї; греки – обожнювали велич і красу; римляни, пишалися своєю непереможною силою. Зрозуміло, що всі їхні знущання і звинувачення бути спрямовані проти Розп’ятого. Про це і говорить апостол Павло: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган» (1 Кор. 1, 23).

Не будемо забувати, що ще з часів християнства, саме під покровом хреста, люди навчилися щиро співчувати чужому горю, співчувати приниженим та пригнобленим.

Євангелисти і апостоли у своїх розповідях говорять про тривогу і трепет Сина Людського. Вони описують страшну картину в Гетсиманському саду: молитовне боріння, кривавий піт і смертельну скорботу Спасителя світу, коли він побачив таємничу чашу, яку Йому належало випити. Христос, «ставши на коліна, почав молитися: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!». Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк. 22,41-44).

Євангелисти передають роздираючий серце крик Христа: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мр. 15,34).

Ми знаємо, що смерть Христа була болісною і жахливою. Євангеліє оповідає про це не тільки для того, щоб перекласти провину за смерть Христа на загальнолюдську совість, а й для того, щоб зняти з людей провину гріха і подати їм мир. «Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди» (Лк. 23,48).

Але разом з тим хресна смерть і проповідь про хрест не переконливі для розуму, для нього це – глупота та божевілля. Однак апостол Павло бачив у смерті Христа набагато більше, ніж може побачити наш тілесний розум, а саме: він бачив у ній примирення людей з Богом і жертву, принесену останнім Адамом, бачив нове творіння у Христі Ісусі. Для великого апостола хресна смерть Христа не була простою мукою. Вона була божественним одкровенням, Божою премудрістю, предметом зворушення для людей всіх наступних поколінь.

З усіх апостольських наук саме слово про хрест викликає найбільш сильну реакцію з боку людей, особливо тих, які противляться правді. Тому, коли ми свідчимо, що Христос був прибитий до хреста як представник людського роду, який взяв на Себе весь тягар наших гріхів, тоді дуже часто ми зустрічаємо подив з боку людей. Проповідь про хрест і в наші дні є для багатьох такою ж глупотою, як і тоді.

Однак ця глупота є наймогутнішою силою з усіх сил у світі – силою Божою. Апостол Павло пізнав це на власному досвіді: хрест Христа підкорив його. Це була не лише перемога над гордим фарисеєм з Тарсу. Хрест не тільки переміг його, він став знаряддям перемоги в його руках. У своїх посланнях апостол Павло з особливою любов’ю і урочистістю перераховував великих і малих світу цього, які стоять у підніжжі хреста.

Для того, щоб обновити і спасти світ, потрібна була смерть Христа: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Ів. 12,24); потрібен був хрест. «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12,32).

Хрест став силою, яка преобразила світ.

Євангельської науки було недостатньо для навернення сердець до Бога. Нам відомо, що в поганському світі наука про моральність була достатньо високою. Про це красномовно свідчать: Епіктет, Сенека, Марко Аврелій.  Проте ця моральність не могла підкорити своїм принципам навіть самих її проповідників. В той час, коли філософи розмірковували і сперечалися про свої школи, не маючи можливості перемінити до кращого жодне людське серце, був піднесений на хрест Син Божий.

І дуже швидко новина про хрест проникла в похмурі трущоби, рівно ж як і в палаци царів древнього світу. Неможливо перерахувати, скільки грішників навернув розп’ятий Христос. З часу першого розкаяного грішника незчисленна кількість розбитих і страждучих гріхом сердець були врятовані і потішені Христом. Всі ті чорні хмари, які піднімалися навколо хреста Христового, не змогли приховати його світла.

Тільки завдяки проповіді про хрест розп’ятого Христа ми стали правдивими християнами. Щоби зробити з нам нові створіння, вкласти в нас чисті думки, святу надію на вічне життя, потрібен був хрест Христа. На хресті залишилися сліди глибокої скорботи Спасителя світу. Із хреста пролунали слова співчуття до людського горя: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів. 19,26-27). Із слова про хрест ми можемо віднайти ключ до совісті, яка є обтяжена злочинами і, яка тремтить перед очікуваним судом Божим. З висоти хреста ми чуємо слова прощення та любові: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23,34)

Кожен християнин, який відчув у собі силу Христового хреста, вірить, що наступить час, коли Господь, розп’ятий і воскреслий, переможе над всією вселеною.

Отже, слова великого апостола залишаються істинними: хрест Христа є одночасно і глупотою, і силою Божою.

Хрест Христа як велика сила Божа відкриває нам Бога в Його любові і святості.

Безсумнівно, любов Божа проявляється в історії людства і в житті кожної людини; в торжестві правди, в добробуті народів, в мирному щасті сім’ї.

Яка потіха приходить при думці, що ніхто не є виключений від любові Божої, що всі нашу сльози та страждання пораховані у Господа.

Але Слово Боже говорить, що ніхто з людей не може бачити всемогутнього і не вивченого Бога. І ми б ніколи не пізнали Його, якщо б єдинородний Син Божий не дав нам такої можливості. «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Ів. 1,18). Прийшов час, коли на землю явилося нове одкровення Бога. Ісус Христос засвідчив, що Він є образ невидимого Бога: кожен «хто бачив Мене, Отця бачив, бо Я в Отці, і Отець у Мені» (Ів. 9,11).

Спаситель приніс любов, яку ніхто й ніколи до Нього ще не бачив: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13). Світ живе Його любов’ю. Ця любов вела Його від однієї жертви до іншої, до найбільш великої і таємничої жертви, яку ми бачимо на хресті Голгофи…

Апостол Павло говорить: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим. 5,8). Невже цього недостатньо? Коли ми бачимо хрест Христа і роздумуємо про Його всемогутність, тоді відкривається нам невимовна і велична любов Божа, яка з’явилася в Його Сині.

Отже, щоби привернути до Себе Своє заблукане творіння, щоби створити Собі святий особливий народ Господь не вдавався до чудес. Він піднявся на хрест. Через посередництво хреста Христова любов показалася в найбільш яскравому образі. Ось чому апостоли проповідували Божу любов, вказуючи на хрест Голгофи.

Не дивлячись на всі напади та переслідування протягом століть, Голгофський хрест продовжує міцно стояти на своїй основі, тому що він зміцнений в серці людини на такій глибині, що ніхто не зможе вирвати його звідси. Апостол Павло свідчить про себе: «А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати; і опинитися в ньому не з праведністю моєю, що від закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога – від віри; щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті» (Фил. 3,7-10).

Проте нам можуть заперечити, що люди вірили і отримали прощення і до Христа. Так, наприклад, Давид оспівав блаженство і мир прощеної душі. Без сумніву, що Господь в кожний час проявляє Своє милосердя до розкаяного грішника. Він повелів, щоби в Його Храмі приносилися кроваві жертви. І народ був присутнім при цьому, отримавши таким чином прощення гріхів – Левітів, глава 16. Сам Господь встановив ці жертвоприношення. Але благочестиві люди розуміли, що кров тельців і козлів не може знищити гріх: «Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомості гріхів?. Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи» (Євр. 10,1-4).

Тільки після того, як Христос приніс Себе в жертву, була задоволена потреба святого і праведного Небесного Отця. Тільки тоді було сповіщено прощення гріхів в Його ім’я. Хресна смерть Христа – єдиний факт, який може врозумити нас. Грішники переймаються глибоким співчуттям до жертви на Голгофі. Вони розуміють, що на хресті Христос страждав за нас, що там, на хресті, незрозуміло для нашого розуму здійснилося наше спасіння.

Отже, хрест Христа відповідає найглибшим запитам людської душі і свідчить про Божу любов і святіть у всій її повноті. Ось чому хрест є невичерпним джерелом сили Божої, ось чому він – вічний.

На жаль, для багатьох людей хрест Христа залишається глупотою. І нас не повинно це дивувати і бентежити.

Свідки істини повинні скромно і терпеливо проповідувати слово про хрест. За словами апостола Павла, ми таким чином беремо участь і стражданні Христа: «щоб спізнати його й силу його воскресіння і участь в його муках, уподібнюючись йому у смерті» (Фил. 3,10).

Якщо ми хочемо свідчити про хрест Христа, то повинні перш за все показати, що він дає нам силу відректися від себе і принести благоугодну жертву Богу. Тяжко повірити, що Євангеліє – це сила Божа, коли життя послідовників Христа мало чим відрізняється від життя звичайних людей.

Неможливо бути християнином і не любити; говорити про силу Євангелія і не відчувати його дію в своєму серці, не виявляти його в своєму житті.

Господи, біля підніжжя Твого хреста, на якому Ти показав нам Свою любов, молимо Тебе: допоможи нам більше любити Тебе, допоможи нам свідчити силу Твого хреста.

Е. Берсьє

https://okreste.wordpress.com

 

 

 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com