Чому Бог дає нам більше, аніж ми можемо винести?

Апостол Павло, переживаючи чимало жорстоких випробувань, звертається до коринтян з такими словами: «Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (І Кор. 1:8-9).

Апостол Павло не відкриває справжньої причини цієї скорботи. Нам же відомо, що на його долю випало чимало випробувань та гірким хвилин. Його переслідувала влада, дійшло було навіть до страти. Але скрізь з ним була сила Божа, котра додавала йому сил все зносити та терпіти: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає» (ІІ Кор. 1:3-4).

Страждання апостола Павла привели його до кінця його тілесних сил, земних планів та надій. Він дивився смерті в обличчя. І завжди уповав на Бога, котрий воскресає померлих.

Бог розради та надії.

Ми знаємо, що апостол Павло пережив великі страждання та випробування. І завжди отримував від Бога розраду та надію. А найважливіший урок полягає в тому, щоби, коли підступає смерть і немає жодної надії на продовження земного життя, існує єдина, велика, перемагаюча смерть надія для кожного християнина – Бог, Котрий воскресає померлих.

Апостол Павло пише саме про цю надію воскресіння: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення» (ІІ Кор. 1:5).

Христос переміг смерть, «яка, замість радості, перед Ним була» (Євр. 12:2), Він отримав і радість, котра вселяла надію, що Він воскресне із мертвих, а з Ним воскреснуть і всі ті, хто вірить у Нього: «Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя» (Ів. 5:24). І Він воскрес із мертвих: «Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих» (І Кор. 15:20). А з Ним воскреснуть і всі ті, хто вірить у Нього, навіть, якщо і помруть: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!» (Ів. 11:25)._

Бог потіхи у різних скорботах.

«…Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає» (ІІ Кор. 1:3-4).

Із цього послання ми дізнаємося, що апостол Павло, окрім переслідування, переживав й інші скорботи. Він подає чимало тих небезпек, які підстерігали його, і цей список дивує кожного із нас: «Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі» (ІІ Кор. 11:25-28). І на цьому ще не закінчилися всі його скорботи: «А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору» (ІІ Кор. 12:7).

У Святому Письмі ми знаходимо перелік скорбот, які набагато страшніші: хвороба та смерть; духовне спустошення; відчуття, котре заставляє думати, що Бог не виконує Своїх обіцянок; сумніви, котрі збивають зі шляху; агонія довготривалої депресії. Всі ці відчуття – це своєрідні форми страждання, які переніс Христос. «Всі наші скорботи» стають Христовими, якщо ми з вірою звертаємося «до Того, на Кого надіємося», щоби отримати полегшення, надію та спокій.

І тільки на Бога наша надія.

У житті кожного із нас Бог творить тисячі речей, про які ми і не здогадуємося. Іноді наші скорботи приводять нас до Бога. і тоді ми розпочинаємо шукати Його, щиро просимо Його допомогти пробудити віру, любов та радість у Ньому. Іноді наші страждання допомагають відкрити нам те, що ми надіємося тільки на самих себе, на різноманітних ідолів, але тільки не на Бога. Бог ніколи не отримує радості від того, що Його дитина страждає, тому Він не перестає нас вчити, не перестає діяти у нашому житті, не полишає нас.

Апостол Павло, переживши різноманітні випробування та страждання, отримав глибоке уповання на Бога, Котрий воскрешає мертвих. Разом із упованням він отримав і розраду та потіху, а найголовніше глибоку надію на Бога.

І коли всі земні потіхи вичерпаються, тільки Його розрада та потіха буде мати силу й триватиме вічно.

Зображення ілюстративне StockSnap із сайту  Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *