ВОСЬМА ЗАПОВІДЬ: Не свідчи неправдиво

У світі без любові брехня є досить ефективним засобом для отримання зиску. Наприклад, тварини, як хижаки, так і їхні жертви, вживають багатьох фальшивих сигналів, щоб обдурити одне одного.

Цікаво пише про це Конрад Лоренц у книзі «Регрес людства».

Так само серед людей брехня є надзвичайно ефективним інструментом у побудові світу без любові. Я обдурюю, бо хочу тебе перехитрити й використати. Я обдурюю, бо ти не є для мене партнером і я в такий спосіб висловлюю свою зневагу до тебе. Або я обдурюю тому, що боюся тебе. Брехня майже завжди сигналізує й посилює наявність у людських стосунках насилля, зневаги до страху, бажання використати іншого. Коли ж у такому нелюдському світі я вже пристосувався, то обдурюю тому, що брехня стала частинкою мого єства. На жаль, у брехні ми досягли вершини досконалості. Я можу брехати тому, що ти від мене цього вимагаєш, бо дуже хочеш у цю брехню повірити, а вона нібито звучить правдиво, коли чуєш її з чужих вуст. Або ти примушуєш мене брехати, щоб відібрати в мене почуття власної гідності й таким чином зробити мене ще більш залежним від тебе – а, безперечно, йдеться тобі також про те, щоб в самому собі затерти межу між дійсністю та вигідною для тебе ілюзією.

Іноді зухвалу брехню брутально примушують слухати та повторювати, зовсім не розраховуючи на те, що знайдеться бодай один наївний, який сприйме це серйозно. Таким було, наприклад, гасло, вивішене на брамі концтабору в Освенцімі. Іншим разом брехун намагається говорити якомога більше правди, бо тоді обдурювання є особливо ефективним. Саме це викрив Чеслав Мілош у «Дитяті Європи»:

З малої насінини правди вирощуй рослину брехні,
Не наслідуй тих, що брешуть, легковажачи дійсність.
Нехай брехня буде логічнішою від подій,
Щоби втомлені мандрівкою люди знайшли у ній заспокоєння.

Коротше кажучи, брехун, як той «журналіст-шахрай» Салтикова-Щедріна, усю свою підступну майстерність зосереджує на питанні: «Як йому буде зручніше ошукувати – брехнею чи правдою?» Важко більше принизити правду, ніж тоді, коли її примушують служити брехні.

Добродушні тварини вміють подавати своїм ворогам або жертвам тільки фальшиву інформацію. Як же ж ми перевищили їх у мистецтві обдурювати! Наприклад, замість того, щоб відкрито брехати, засипаємо правду цілими возами марнослів’я, банальності, яка спустошує, позбавляє її змісту. Вміємо говорити так, щоб не сказати того, про що насправді йдеться. Вміємо також отруїти нашу мову, піддаючи процесам розкладу вирази, що означають найважливіші духовні цінності. А там, де вживають такої мови, повинна з’явитися атмосфера шахрайства та недовіри, адже тільки по-справжньому людська мова може створити людську атмосферу між людьми.

Перед лицем цих та інших такого роду фактів легко можна було б впасти у відчай. А проте зцілення людської мови є річчю можливою, ба навіть простою. Вистачить, щоб ми серйозніше поставилися до заповіді любові. Що ми «ризикували» керуватися цією заповіддю тоді, коли наш здоровий глузд цього боїться. Тоді наша мова стане засобом прояву любові, а разом із тим її знаряддям. Простіше кажучи, темрява не має жодних шансів тоді, коли в опановані нею місця проникає світло.

Сонцем, яке остаточно розсіює морок ночі є, звичайно, Христос. «Я на те народився, – каже Сам про Себе, – і на те прийшов у світ, що засвідчити правду» (Ів. 18, 37).

Отож, варто побачити правду так, як її бачить Святе Письмо. Узгодження нашого пізнання і нашої мови з дійсністю, дотримування правила «не бреши» – це лише відблиск правди, це тільки передумова (звичайно, важлива, але тільки умова) її сприятливого розвитку. За своєю природою правда є світлом, яке ми носимо в собі, світлом, повним сили, таким, що робить нас здатними жити праведно та любити ближніх. Тому правда є Божим даром. А нашим обов’язком є турбота про неї та плекання її в собі, хоч вона і перевищує нас. Остаточно ж Правдою, котра входить в нас, щоб освітлювати наші шляхи та наповнювати нас життям, є сам Христос (Ів. 14, 6). Це Він зсилає на нас Духа Правди, щоб він нас провадив і «попровадить до цілої правди» (Ів. 16, 13; пор. 15, 26).

Коли читаємо у Святому Письмі про «пізнання правди» чи про «прийняття слова правди», то це означає, що нам потрібно розкритися на це світло і силу згори, які перетворюють нас у нову людину. Тим часом наша схильна до теоретизування ментальність помічає у цих реченнях тільки заклик до визнання правдивості християнської віри. Коли у Святому Письмі з’являється термін «Божа правда», то йдеться не тільки про те, що дане речення чи дана ідея знаходять підтвердження в дійсності, тому що її об’явив Бог. У цьому понятті міститься перш за все звістка про те, що скерована до нас Божа Сила ніколи не вичерпається, ані ослабне, ані позбавить нас своєї любові. «Правда Господня навіки» (Пс. 117, 2; пор. Пс. 100, 5). Так трактована Божа Правда є властиво синонімом Божого милосердя. Шкода, що в сучасних перекладах Біблії перекладачі пристосовуються до нашої ментальності і термін «Божа Правда» перекладають як «вірність Господня». Це, без сумніву, не наблизить нас до розуміння того, що говорить Біблія про правду.

Я вважаю, що після цих пояснень не потрібно вже детально вказувати, який глибоко екзистенціальний, а разом з тим надприродний зміст мають такі новозавітні вирази, як «ходити в правді», «чинити правду» і т.п. Розуміємо теж, чому для Нового Заповіту «не мати в собі правди» є різнозначне з духовною смертю та сіянням смерті навколо себе, а також чому «збрехати» там означає щось набагато гірше, ніж просто сказати неправду. Згідно з Новим Заповітом, брехня – це активна недоброзичливість у ставленні до іншої людини, а кінцевою метою брехні є заподіяння смерті. Тому той, хто не пускає правду до свого серця, – говорить Ісус, – наслідує диявола. «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, – бо він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8, 44).

Отож, правда, любов та сила становлять нероздільну трійцю і цією своєю природою свідчать про Триєдиного Творця усього сущого. Розгляньмо кілька конкретних наслідків, які з цього випливають.
А отже, правда, позбавлена любові, є можливо передвісником правди, а може вже її трупом, але не є правдою у духовному значенні цього слова. Що з того, що хтось з усією певністю дійшов до переконання, що християнська віра є істинною? «Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов» (1 Ів. 4, 8). Така людина все ще перебуває в неправді.

Так само правда, яку я передаю іншій людині, якщо її не оживлює любов, легко перетворюється у камінь. «Удар батогом залишає смугу – удар язиком ламає кістки» (Сир. 28, 17). Якщо я, наприклад, хочу різко зганити тебе за твою погану поведінку, то зовсім не байдуже, чи охопила мене злість на тебе, чи хочу на тобі розрядити свій поганий настрій, чи роблю це для твого добра. Бо говорячи правду іншій людині про її погану поведінку, можу ще більше розвинути в ній схильність до зла, своїм осудом можу образити її гідність, можу також знищити здатність до змін на краще, яка в цій людині існувала. Однак якщо ж я намагаюся робити це дбаючи про тебе, то любов підкаже мені, коли і в який спосіб закликати тебе до порядку; адже я не можу байдуже дивитися на те, що ти чиниш зло.

Також шкідливість обмови полягає у тому, що вона є правдою, яку переказують без любові. Правда ж без любові навіть у своєму матеріальному вимірі швидко перестає бути правдою, оскільки до неї дуже легко приєднуються елементи наклепи. Звичайно, ми можемо говорити про інших людей, а також про зло, яке вони чинять, якщо ми дійсно щиро піклуємося про них. Однак вони чинять, якщо ми дійсно щиро піклуємося про них. Однак значно частіше любов наказує нам, дбати про добре ім’я іншої людини, тактовно приховати її погані вчинки.

Особливо слід розвинути в собі чутливість на дві реакції, які можуть з’являтися в нас, коли ми дізнаємося про чужі гріхи. По-перше, чи часом не відчуваю сліпого задоволення з того, що той хтось не є таким бездоганним, яким його вважають? А може у чужому гріхові я шукаю виправдання для власного гріху? По-друге, чи плітка не є для мене легким засобом покращити моральне самопочуття? Може тому я охоче прислухаюся до неї, що це допомагає мені не звертати уваги на власні гріхи? «Я ще не такий поганий, інші значно гірші!» – думаю я з задоволенням, слухаючи про пристрасті та падіння ближнього. Крім того, правда вирішує, чим є наші не договорювання – добром чи злом. Недоговорювання, зумовленні підступністю чи боягузтвом, бувають гірші від явної брехні, бо вони легше вводять в оману. Однак існують не договорювання, метою яких є захист правди. Не можна, наприклад, брехати невиліковно хворій людині, легковажачи її хворобою, але не можна також брутально сказати їй: «Незабаром ти помреш». За допомогою не договорювання ми намагаємося захистити в ній ту життєздатність, яка ще залишилася в організмі. Нам здається, що така поведінка є найбільш відповідною до її реальної ситуації. Так само у деяких ситуаціях не можна сказати дитині усієї правди, якщо вона могла б неправильно її зрозуміти.

Важко з’ясувати, що є більш небезпечним: правда без любові чи любов, яка не рахується з правдою? Справжня любов підсилює нашу спостережливість, бо вона вміє помітити таку правду, якої без неї не видно. Але несправжня любов засліплює. Не помічати зла в коханій людині або не надавати йому значення, видимість вважати добром, ставити кохану людину понад Божими заповідями – це ніяка не любов, це пародія на любов. Крім того, не вдасться проявляти любов за допомогою брехні, ані робити справжнє добро коханій людині, завдаючи при цьому кривди третій особі, чи чинячи якийсь інший гріх.

Правда сповнена любові (чи – що є те ж саме – любов, підсилена правдою) – дуже могутня. Її сила, зрозуміло, не є подібна до сил цього світу, які вміють дуже голосно демонструвати свою присутність і зловісні можливості. Вона наслідує всемогутність Бога, яка завжди є покірною і тактовною.

Передусім: чим більше в нас є цієї правди, тим ми вільніші. Те саме діється у випадку брехні, якою б могутньою вона не була. Бо що ж може примусити людину, в якій мешкає правда, служити брехні, навіть якщо її до цього змушують? Вона не наражається легковажно на переслідування, але якщо це потрібно, то задля правди ладна витерпіти і переслідування. Брехня ж тримається на тому, що ніхто не насмілюється чинити їй опір. Одне шляхетне заперечення, особливо підкріплене готовністю терпіти переслідування, розсіює ілюзію, начебто брехня насправді є такою всемогутньою, якою здається. В людях прокидається надія, вони починають помічати також власну участь у брехні та соромитися її, починають думати про звільнення від тих брудних залежностей, в які вони потрапили.

А цю силу має тільки правда, просякнута любов’ю. Правда, демонстрована без любові, буде лише криком ненависті, зарозумілості або якихось власних інтересів і становитиме ще одну частину того пекельного гармидеру, яким ми наповнюємо нашу землю, служачи брехні.

Сила правди, якщо людина є наповнена нею, виявляється також у тому, що я ніколи не відчуватиму загрози з боку правди, котра приходить до мене ззовні. Як же часто ми, на жаль, не хочемо визнати, що хтось має рацію, бо боїмося, що це було б ознакою нашої слабкості! Отож, ми повинні вирішити: чи будемо вчитися формувати наші поняття про те, чим є сила, у диявола, чи у Господа Бога? Бо, згідно з Божественним Вчителем, справжня сила є просякнута правдою і любов’ю. Тому людина, в якій мешкає Божа правда, має в собі достатньо справжньої сили, щоб прийняти правду, яка приходить від інших, хоча б і від ворогів.

6. Ця сила також визволятиме нас від пут, які нам найважче скинути, від тих кайданів, в які ми самі себе в глибині своєї душі закували. Йдеться, звичайно, про пута брехні. Брехун знає про те, що він бреше, людина ж, обплутана брехнею, вірить у свою брехню. Так сталося не тому, що вона помилилася в пізнанні правди або що її ввели в оману. Вона хоче вірити в свою брехню, а разом з тим не усвідомлює собі, за допомогою яких механізмів відбувається в ній раціоналізація цієї брехні. Коротше кажучи, людина, обплутана брехнею, перебуває в стані духовної непритомності. Непритомності, яка здатна бути вишукано підступною. «Визнаємо наші малі вади, – говорить Ларошфуко, – тільки для того, щоб переконати, що ми не маємо великих». Стан, в якому перебуває така людина, можна також розглядати як стан духовної параної, коли людина наказує дійсності бути іншою, ніж вона є насправді. Отож, у комусь, кого скривдила така людина, вона бачить свого кривдника, суто егоїстичну корисливість сприймає як посвячення себе для загального добра, вигідний спосіб життя називає жертвою, може навіть жертвою для Христа. І в усе це свято вірить.

На інший спосіб брехні звернув увагу Христос, кажучи: «омана багатства» (Мт. 13, 22). Чи ж багатства тимчасові, створені самим Богом, нам брешуть? Звичайно, ні. Вони не прикидаються перед людиною, наче є чимсь іншим, ніж є насправді. Це людина так потонула в брехні, так викривила своє серце (нутро), що сприймає їх неправильно. Так само ми можемо сприймати й інші тимчасові цінності: людина вимагає від них, щоб вони були інакшими, ніж є насправді.

Отож, немає такої темряви, навіть якщо б це була темрява нашої власної брехні, яка б не мусила щораз більше поступатися перед силою Того, хто є «Світлом для світу» (Ів. 8, 12). Потрібно тільки дійсно розкриватися на Його вчення, наслідувати Його любов, шукати Його спасенної присутності.

А ось іще один, може навіть найважливіший, привід, чому ми повинні постійно працювати над поверненням нашій мові належної чистоти: «Ним (язиком) ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаємо людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було! Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки, або виноград – фіги? Солодка вода не тече з солонця. (…) Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, – марна побожність того!» (Як. 3, 9 – 12; 1, 26).

о. Яцек Салій

Джерело: propovidnyk.com.ua

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com