ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ. Частина 1

moiseiПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ ВЗАГАЛІ.

1. Фізика займається законами природи, етика – законами свободи. У цій стислій сентенції Еммануїл Кант висловив стару християнську мудрість, що свобода зовсім не означає відкинення законів. Вона полягає радше у відкритті тих законів, у межах яких людина могла б як найповніше зреалізувати себе.

Зрештою, сама ідея відкинути закони не є абсурдною лише тоді, коли стосується законів, виданих людиною. Законів фізики або моралі можна щонайбільше не зрозуміти або ж не рахуватися з ними. Однак це є гідне жалю й легко може допровадити до катастрофи.

Згадаймо тут добре відомий приклад божевільного, котрий вирішив не рахуватися з законом всесвітнього тяжіння. Доки він тільки проголошує, що його свобода протестує проти підлягання будь-яким законам, не виключаючи закону тяжіння, його можна мати на нешкідливого дивака, котрий прагне здобути дешевої популярності. Та уявімо собі, що він вирішив продемонструвати свою зневагу до закону всесвітнього тяжіння й виходить із шостого поверху через вікно… Може, вже не докінчуймо цього оповіданнячка?

Зовсім інакше поставиться до закону всесвітнього тяжіння вільна людина. Вона не опустить рук і не піддасться пасивно цьому законові. Передовсім, вона не дивиться на закон тяжіння як на прикре обмеження, від якого ніяким чином не вдасться звільнитися, а радше прийме його як простір, у межах якого вона почувається покликаною не тільки до реалізації своєї свободи, але й до її поширення. Саме завдяки цьому було винайдено ліфти та парашути, літаки й космічні кораблі.

Приблизно так само виглядає справа і з законами моралі. Треба не бачити, що мораль захищає саму суть нашої людяності, аби сприймати її як заборону й обмеження. Таке ставлення до законів моралі характерне для інфантильної постави. Коли дитині не поясниш, чому вона не повинна вилазити на підвіконня (особливо, якщо помешкання знаходиться на п’ятому поверсі), добре, що принаймні їй можна це заборонити. Так само краще, коли хтось, відчуваючи у собі моральну заборону та обмеження, піддається їм, ніж коли б, – наприклад, в ім’я фальшивої свободи, – він не стримав своїх недобрих нахилів. Завдяки такій поставі він уникне духовної катастрофи.

Але цей хтось ще не розуміє того, що у законах моралі найважливіше: вони відкривають духовний простір, доступний на цій землі тільки людині, де вона може зреалізувати все, що є насправді людське, тобто любов, свободу і сенс. Поза цим простором любов, свобода і сенс загалом можливі, але у вигляді повітряних замків чи будинків на піску. Звичайно, егоїст теж може кохати, свою свободу може демонструвати хтось внутрішньо невлаштований, а людина, котра не знає, навіщо живе, теж може зробити не одну змістовну річ. Але будьмо тактовні й занадто прискіпливо не допитуймось, чого варті така любов, така свобода і такий сенс.

2. Який зв’язок Божих заповідей з тими законами моралі, що їх ми носимо у собі, будучи людьми? Заповіді є даром Бога для грішної людини, за допомогою яких Бог-Спаситель постановив її врятувати.

Своїми заповідями Бог-Спаситель хоче допомогти нам правильно почитати той закон, який ми, як Його створіння, носимо у собі. На щастя, гріх його в нас не знищив. Хоча ми й грішники, проте – згідно зі своєю природою, що походить від Бога – прагнемо добра й багато його чинимо.

Наслідком первородного гріха були дві страшні речі. По-перше, добро, що його чинимо, вже ніколи без особливої Божої допомоги не зможе осягнути такої сили та чистоти, яка б поставила його понад тимчасовістю й зробила нас гідними вічного життя. Носимо у собі не тільки прагнення добра, але, на жаль, і схильність до зла. Та й добро, яке ми робимо, має на собі карб нашої слабкості, ба навіть і гріховності. Отож Божі заповіді не вилікують нам повністю тієї рани.

Детально пояснює це апостол Павло у своєму Посланні до Римлян. Тільки сила Божого Сина може повністю зцілити нас та наше добро й вчинити нас гідними вічного життя.

Божі заповіді лікують ще й другу рану, також дуже небезпечну. Йдеться про те, що наше природнє розуміння добра теж зазнало деформації. Хоча в багатьох людей вона майже не помітна, але навіть і тоді вона небезпечна. Суть цієї деформації – у пристосуванні понять добро і зло до нашої людської недосконалості.

Я саме маю перед собою свіжі повідомлення преси про «ангела смерті» з Вупперталя, медсестру, – з іншого боку, сумлінну й віддану, – яка робила смертоносні уколи важко хворим людям, бо не бачила перед ними перспективи одужання.

Перед війною не тільки у гітлерівській Німеччині, але й у таких цивілізованих країнах, як США та Швеція, було прийнято закон про примусову стерилізацію осіб, визнаних як біологічно неповноцінні. Пренатальна діагностика, що розвивається останнім часом, замість служити тому, чому діагностика повинна служити (тобто – щоб якомога швидше розпочати лікування), застосовується, як це евфемістично окреслює заголовок брошури, розповсюдженої у нас серед вагітних жінок не першої молодості, «з метою запобігти народженню дитини із синдромом Дауна».

Я навів три приклади тяжких моральних деформацій, автори та прихильники яких ладні боронити їх заради того, щоб відвернути від людей нещастя й страждання, посилаючись на «здоровий глузд» та «дух гуманізму». Трапляються, однак, такі ситуації, коли людина вибирає зло не під впливом зарозумілої впевненості у собі, а керуючись фаталістичною вірою, буцімто зло може іноді так за атакувати людину, що вона мусить підкоритися йому і може щонайбільше шукати можливості чинити менше зло.

Божі заповіді полегшують нам правильне розуміння тих законів моралі, які ми носимо у нашому сумлінні. У моральному вимірі вони ані додають нічого до природніх прав, ані уточнюють їх. А проте, не знаючи їх, ми не раз могли б зазнати моральної дезорієнтації. Часом трапляється, що якийсь важливий оригінальний текст виявляється частково втраченим, але, на щастя, його можна з усіма подробицями прочитати за допомогою інфрачервоних променів. Отож Божі заповіді подеколи теж відіграють роль інфрачервоних променів, завдяки яким ми можемо безпомилково й з усією точністю прочитати «текст», записаний у нашому сумлінні, а також і ті частини «тексту», які наш так званий здоровий глузд хотів би прочитати неправильно. Саме тому, говорить Святе Письмо, слушність Божих заповідей можуть визнати також невіруючі люди. «Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд!» (Втор. 4, 6).

3. Чи ми зобов’язані виконувати Божі заповіді? Спробуймо на це питання у світлі тієї істини, що заповіді є даром, який нам дав Бог-Спаситель. Поміркуймо спочатку про те, які асоціації інстинктивно викликає у нас сам вислів «Божа заповідь»? Чи ми не думаємо собі тоді «так треба» або «цього вимагає Бог», чи, може, «це добре» або ж навіть «це слово люблячого Бога»? Про людські закони часом не можна сказати «цей закон слушний і потрібний», «він охороняє наше спільне добро», іноді можна сказати тільки, що «цього від нас вимагають». Але ж заповіді є законами самого Бога, що Він, без сумніву, бажає нам добра і краще від нас знає, що для нас є добром.

Ідея обов’язку для християнської моралі є чимось другорядним. Вона неначе оборонний вал, який захищає нас від морального хаосу, коли хтось іще не зрозумів самої суті цієї моралі. Суттю ж християнської моральної постави є довіра до Бога.

Обов’язок виконання Божих заповідей дещо схожий на обов’язок батьків, котрі повинні піклуватися про своїх дітей. Зрозуміло, що батьки мають такий обов’язок, та чи – поза нечастими випадками виродження батьківських почуттів – потрібно їм про це нагадувати? Виконання батьківських обов’язків вимагає інколи великих жертв та самозречення, але батьки люблять своїх дітей і жодні обставини не можуть примусити їх сумніватися, що їхня праця має великий сенс.

Обов’язок виконання Божих заповідей виходить на перший план тільки тоді, коли в нас згасає любов або коли вона ще не змогла в нас достатньо розвинутися. Якщо я люблю Бога, або якщо принаймні прагну Його любити, то я щосили намагатимусь і діяти згідно з Його волею. Адже Він дав нам заповіді тільки тому, що ми Йому небайдужі, що Він нас любить. Заповіді – це слова любові Бога до людини, їхньою метою є наше добро, і то не якесь там часткове, а добро глобальне, у кінцевому результаті – вічне щастя.

Однак пам’ять про те, що заповіді стоять на варті мого добра, є справою так само другорядною, як і погляд на Божі заповіді у категоріях обов’язку. Я хочу виконувати заповіді, бо Той, що Він мене любить і Його я хочу любити, цього від мене чекає! Отже, моє ставлення до Божих заповідей – це лакмусовий папірець, який показує, чи є в мені Божа любов. У моєму ставленні до заповідей стає видимим як те, наскільки моя любов все ще слабка, так і те, яким чином її зміцнювати.

о. Яцек Салій

Джерело

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com