Про Богопочитання

Господь створив людину на свій образ і подобу, покликавши її до спіл­кування з собою. Найкращим виявом такого спілкування є християнська молитва. Псалмоспівець Давид закликає: «Воздайте Господеві, сини Божі, воздайте Господеві славу й силу! Воздайте Господеві славу імени його, вклоніться Господеві в святих шатах» (Пс. 29,1-2).

Покликання кожного християнина — служити Богові. Віддавати Богові належну похвалу через церковні служіння, які складаються з читання і співу молитов, читання Слова Божого (Святого Письма) та священнодій (чинів чи обрядів).

Християнське богослужіння є не лише служінням людей Богові, але й Бога — людям. Ісус Христос є головним священиком (первосвящени­ком) у богослужінні. Він Сам приносить жертву і водночас Сам є жерт­вою. Це своє служіння Він звершує через священнослужителів: єпископів, пресвітерів і дияконів.

Він «є Той, хто приносить і Кого приносять і хто приймає і кого розда­ють» (Молитва з Літургії Йоана Золотоустого під час «Херувимської пісні»).

Він, прийшовши і сповнивши ввесь промисел щодо нас, в ночі, в яку Його видано, а радше Він сам себе видав за життя світу, при­йняв хліб у святі Свої, і пречисті, і непорочні руки, благодарив І благословив, освятив, переломив, дав святим своїм ученикам І апостолам, кажучи: Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів. Так само й чашу по вечері, ка­жучи: Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів (Молитва з Літургії Йоана Золотоустого).

Видиме або земне богослужіння є нерозривно пов’язане з невиди­мим (небесним) богослужінням. Через такий зв’язок церковна спільно­та стає єдиною Божою родиною, і саме тому церковна, літургійна, бого­службова молитва є найвищою і найкращою з тих, у яких людина бере участь.

Звершуване Церквою богослужіння через обряд діє і на тілес­ні почуття людини: ми бачимо храм та ікони, чуємо молитовний спів, вдихаємо запах ладану, відчуваємо смак «благого Госпо­да», торкаємося устами ікон і Євангелія. Усі органи чуття нашого тіла беруть участь у богопочитанні, аби людина всеціло, духом, душею і тілом, приносила Богові «словесну службу» (Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха», 536).

Богослужіння є видимим знаком Церкви, яка, своєю чергою, є іконою невидимої спільноти Пресвятої Тройці — Отця і Сина, і Святого Духа.

Служба Богові як зовнішня пошана Господу — це сукупність моли­тов та священних дійств, через які виражається почуття благоговіння та молитовний настрій. Наша молитва Богові може бути спільною або особистою.

Спільною молитвою називаємо богослужіння, що звершується на зібранні вірних у храмі, який є освячений Церквою, у визначеному часі. Спільними богослужіннями є: богослужіння добового кола (вечірня, повечір’я, північна, утреня, часи (перший, третій, шостий і дев’ятий) та обідниця), Божественні Літургії святого Василія Великого та святого Йоана Золотоустого, Літургія Передшеосвячених Дарів, Святі Таїнства та інші особливі моління (освячення, благословення, молебні, акафісти, заупо­кійні богослужіння, екзорцизми).

Особистою молитвою називаємо таку молитву, яку християнин звер­шує наодинці з Богом. Проте це не має бути лише у якийсь певний ви­значений час (наприклад вранці чи ввечері), коли ми промовляємо якусь кількість молитов. Усе життя християнина має бути молитвою. «Тре­ба молитися завжди й не падати духом», — навчає Христос у Єванге­лії від Луки (Лк. 18, 1), а апостол Павло додає: «Моліться безперестан­ку» (1 Сол. 5,17).

За книгою: Пояснення Храму і Божественної Літургії
(Катехуменат і каехиза дорослих в УГКЦ)