Успіння Богородиці

Людині, котра далека від Церкви, празник Успіння Діви Марії може здатись дивним. Мовляв: як можна урочисто святкувати чиюсь смерть. Проте у християнстві все дивне: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган» (І Кор. 1:23), – сказав апостол Павло. Проте «…немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (І Кор. 1:25), – продовжує дальше апостол.

Успіння Божої Матері одночасно містить у собі і зрозумілу людську скорботу та радість від того, що смерті насправді не існує, що Богородиця ніби заснула, щоби пробудитися до вічного життя та слави.

З церковнослов’янської мови слово «успіння» означає «занурення в сон», «тиха кончина, яка схожа на сон», «погребіння». Давньогрецьке слово « κοίμησις» (koimēsis) має спільний корінь із дієсловом «κοιμάω» (koimaō), що означає «спати», «засинати», «спочивати», «помирати».

Її смерть, Її успіння було безболісне, без тілесних страждань та мук, подібно до того, як Вона народила Христа – також без страждань та мук. Її тіла не торкнулося тління. На третій день після Її смерті апостоли виявили гробницю і погребальну одіж порожніми.

Святий Іван Дамаскин вірив у те, що Пресвята Богородиця була взята на небо із душею та тілом. І в одній із своїх проповідей, він говорить: «Годилося, щоб той, хто зберіг Її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг і Її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в Своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила Свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до Її Сина та щоб усе створіння почитало Її як Матір і як Слугиню Бога».

Невідомий автор тропаря Успіння, звертаючись до Богородиці, споглядає неймовірність того, що сталося. А Те, що відбулося з Пресвятою Дівою, не вміщає людський розум і буденний досвід.

«У Різдві дівство зберегла Ти, в Успінні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші» (Тропар Успінню Богородиці).

У Богородичних літургійних піснеспівах нерідко поєднується непоєднуване, як вираз “Невіста Неневісная”. Те, про що говорять Богородичні гімни, не здатен вмістити наш людський розум, так вони говорять нам, що дівиця стає матір’ю, але при цьому залишається дівицею, Вона помирає, але залишається у світі разом із нами.

«О, дивне чудо! Мати Життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба. Радій, Гетсиманіє, свята оселе Богородиці! Заспіваймо, вірні, маючи за провідника Гавриїла: радуйся, благодатна, з Тобою Господь, що через Тебе подає світові велику милість» (стихира на вечірній Успінню)

Перші два вірші тропаря Успінню показують нам паралельні образи з’єднання несумісного: незайманого народження – і кончини, що не означає повного розриву з світом. Ці два дива подані в одному модулі: збереження. “Дівицтво зберегла” – “світу не залишила”. Оберігання, охорона, покров – це одні з головних мотивів в шануванні Богородиці. У молитовних зверненнях до Неї звучить надія, що з Її допомогою і зникле не пропаде. Два цих вірша складають ніби богословський вступ до гімну.

Богослужбові піснеспіви Успіння Богородиці відображують нам віру перших християн в Успіння та Небовзяття Пречистої Діви Марії.

В наступних словах тропаря розкривається тема життя та смерті. Смерть Богородиці не смерть, так як ми розуміємо її ми, але це перехід до нового вічного життя, до Життя, яке Вона народила, залишаючись смертною. Слово “смерть” з’являється тільки вкінці тропаря, і відноситься до “нас”, а, точніше, до “наших душ”, які через Її заступництво спасаються від смерті.

Тема заступництва Богородиці розвинута в кондаку Успіння Церква молиться: «У молитвах невсипущу Богородицю і в заступництві несхитне уповання не втримали в собі гріб і смерть; бо як Матір Життя покликав Її до життя Той, Хто в лоно вселився повсякчас дівственне».

З темою заступництва, ходатайства, просительства Богородиці пов’язана тема Суду. На Суді Христовім Вона виступає як адвокат, як прохач про помилування засуджених. В Західній традиції Вона насамперед – Захисниця, “адвокат” на “праведному суді”, надія тих, у кого немає жодної іншої надії.

У Святому Письмі ми зустрічаємо одне джерело цього тисячолітнього образу “заступниці за людей перед Сином”: розповідь про весільний бенкет в Кані Галилейській. Співчуття Богородиці до людей, яким не вистачило вина, і прохання до Сина виправити цю ситуацію стають поштовхом до початку Його чудес, до початку Його місії як Спасителя.

Пам’ятаймо, що перше чудо Господь здійснив на прохання Матері (пор. Ів. 2,1-11).

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com