Велямин Рутський та ідея возз’єднання

Нарис історії УГКЦ

Час перебування на митрополичому престолі Рутського був дуже важливим для подальшого розвитку Унійної Церкви в Україні. Саме він запровадив постійні синоди (збори) єпископів, які мали відбуватись що чотири роки. Встановив дисципліну. Сам здобувши освіту на Заході, розумів важливість останньої для зростання та розбудови Церкви, а тому головно за свої кошти заснував кілька шкіл-колегій для навчання майбутніх священиків. Створив та впорядкував церковний архів, а ще провів реформу унійного монашества. Був ревним захисником Східного церковного обряду та всіляко протистояв латинізації Української Церкви. Такі його дії дозволили їй вистояти в майбутньому та зберегти свою ідентичність як Східної Церкви українського народу.

Великою вирозумілістю вирізнявся митрополит стосовно православних братів. З метою усунення розколу він скликав синод у 1626 р. до Кобрина, а трьома роками пізніше (1629 р.) до Львова, однак православні владики відмовились взяти в ньому участь. Проте митрополити Рутський та Могила вели активні перемовини з метою об’єднатись у єдину Церкву Українського Патріархату, щоправда, останньому перешкодили значний тиск і неприйняття унії православним середовищем.

Церква в період «Руїни»

Після смерті обидвох митрополитів у історії Унійної та Православної Церков настали доволі складні часи, які тісно пов’язані із тогочасною політичною ситуацією. Зокрема в 1648 р. вибухнуло повстання під проводом Богдана Хмельницького, який розглядав Унійну Церкву як інструмент полонізації українського народу та ставився до останньої вороже. Після невдалого повстання було укладено Андрусівський мир 1667 р., згідно якого відбувається поділ України. Становище обидвох Церков залишається непростим. Щоправда, митрополиту Унійної Церкви Кипріяну Жоховському вдається повернути всі унійні храми на Правобережжі.

У 1680 р. відбувся Люблінський Синод поміж уніатами та православними, що опинились тепер під владою Польщі. Можливо, вже тоді дві Церкви б досягнули компромісу та об’єднались в одну, однак папський нунцій (представник) поставився до такого об’єднання вороже. Окрім того, намагався митрополит Жоховський навести лад і у внутрішньоцерковному житті. Зокрема очистити Східний обряд від латинських та польських впливів, що потрапили до нашої Церкви через василіян, на той час єдиний але досить потужний чернечий орден нашої Церкви (зреформований 1617 р. митрополитом Рутським). Турбувався митрополит і про добру освіту для духовенства, відсилаючи найздібніших студентів вчитися до Європи.

Підпорядкування української Православної Церкви Москві

Доволі складним було життя Київської Православної Церкви, яка опинилась у важкому та скрутному становищі. Скористалися цим московські патріархи. Константинопільський патріархат після падіння Царгороду в 1453 р. ослаб і потрапив у залежність від турецьких правителів. Намагаючись якось вижити, все частіше звертався до московського митрополита, а згодом патріарха та князя, а відтак царя з проханням про фінансову допомогу. Московський патріарх, звичайно, допомогу таку надавав, однак постійно вимагав у Константинополя передати йому владу над Київською Церквою. Патріархи константинопільські довго на такі прохання-погрози не приставали. Дочекавшись слушного моменту, московський патріарх, пославши дари константинопільському патріарху Діонісію, звернувся до турецького правителя з проханням надавити на патріарха, щоб той віддав право управління Київською Митрополією Московській Патріархії. Турецький султан, не бажаючи порушувати мир із Москвою, бо кількома роками раніше програв битву під Віднем (1683 р.) та вже був позбавлений дипломатичних контактів з Австрією, Польщею та Венецією – провідними європейськими країнами того часу, пристав на вимогу Москви. У травні 1686 р. патріарху московському вдалося досягнути бажаного результату. Патріарх Діонісій офіційно передав Київську Митрополію під владу Московського Патріархату, визнавши правдивими митрополичі свячення київським митрополитом єпископа Гедеона (Святополка Четвертинського) московським патріархом, зобов’язавши всіх наступників митрополита їздити по свячення до Москви.

Назар Петрів

Короткий нарис історії УГКЦ

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com