Сім фактів про Різдво Христове
В якому році народився Христос?
Здавалося б, все дуже просто: нова ера розпочинається від Різдва Христового. Але вже на початку літочислення була допущена погрішність: римський укладач пасхалій монах Діонісій Малий (працював в 525 році) помилився на декілька років.
Точно визначити дату народження Ісуса Христа тяжко: із Євангелія від Матея відомо, що в час вбивства младенців, Христу було не більше двох років. На фоні усієї жорстокості царя Ірода Великого ця подія, в невеличкому містечку, в околицях Єрусалиму навряд чи була особливо значною для цілої країни, тому в документах вона не відображається.
Ірод Великий помер в 750 році від заснування Риму – згідно нашого літочислення – це 4 рік до нашої ери. В цей час Спаситель був дитиною, як говорить апостол і євангелистМатей: «Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: «Встань, візьми дитятко та його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка». Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в Ізраїльську землю» (Мт. 2,19-21). Грецьке слово παῖς може означати не тільки грудну дитину, але і будь-яку дитину, а в юдейській традиції дітьми хлопчиків вважали до 13 років.
Ще одназачіпка –рік виходу Йоана Предтечі на проповідь. Лука точно його називає: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія» (Лк. 3,1). – ця дата вирахувана, 28 рік нашої ери. В цей час (чи трохи пізніше) Христу біля тридцяти років – тому що на проповідь Він виходив після Хрещення від Йоана. Рівно тридцять Йому бути не могло, тому що тоді вийшло б, що Різдво Христове відбулося уже після Ірода Великого, але це «біля тридцяти», а не «біля сорока». Якщо припустити, що Христос виходив на проповідь в 28 році, в віці, між 32-35 – то рік Його народження коливається між 7 та 4 роком нашої ери.
Чому Ірод злякавсяновини про Народження Христа?
В ті роки месіанські очікування в єврейському народі були особливо сильні. Юдеї знаходилися під владою язичників – римлян, а Месію сприймали царем, який мав скинути ворогів і розбудувати царство Ізраїлю. В тому, що саме таке Його призначення, були переконані всі віруючі юдеї – і нащадки царів, і прості рибалки та селяни.
Але Ірод таким не був – його приналежність до віри юдейського народу була формальною, чисто політичною.
Ірод взагалі не міг бути легітимним царем Юдеї, тому що не був нащадком Давида. За національністю Ірод був ідумеянином, а не євреєм. Юдаїзм прийняв не він сам, а його дід Антипа, і не по велінню серця, а підкорившись Хасмонейському Юдейському царству.
Батько Ірода Антипатр, отримавпосаду прокурора Юдеї і місце опікуна тогочасного юдейського царя і первосвященика Гіркана ІІ із династії Макавеїв. Ставши могутнім, він захопив царський престол.
Антипатр став жертвою державної зради. Його син Ірод знищив зрадників і взяв владу в свої руки.
Щоб надали легітимності своєму правлінню, він жениться на внучці Гіркана ІІ, щоби, таким чином, показати себе благочестивою людиною – реконструював Храм. В 25 році до нашої ери він вирішив проблему голоду внаслідок неврожаю в Юдеї, обмінявши все золото в палаці на хліб в Єгипті. Але він і надалі залишався його жорстокою і підозрілою до всіх людиною (він вбив свою дружину і синів, Олександра, Арістобула і Антипатра, звинувачених у зраді), його явна співпраця із окупантами (владу він отримав не без допомоги римлян – заручившись підтримкою Марка Антонія, він був вибраний сенатом в самому Римі) – все це привело до того, що популярності в народі він не мав.
Підозра царя підсилювалася. Новина про народження Месії не стала для нього радісною – його цікавило не визволення юдейського народу (і тим більше, не просвічення інших народів світом істинної віри, чого чекали також віруючі люди), а збереження влади.
Тяга до влади уже неодноразово перетворювала Ірода в жорстокого вбивцю – але вбивство дітей перевищило всі його минулі злочини. Після цієї страшної події він прожив не більше трьох років.
Чому волхви прийшли поклонитися Христові?
Добре відомо, що волхви, описані в Євангелії від Матея, скоріш за все, прийшли із Персії і, напевно, були астрономами (в той час астрономія тісно пересікалася з астрологією). А ось навіщо їм було поклонитися Христу, знають не всі.
Словом «маги» із давнини було прийнято називати зороастрійських жерців. Поширений у Персії зороастризм, чи маздеїзм, – найперша монотеїстична релігія, звернена до всього людства, а не до конкретного народу.
Історичний і культурний зв’язок між Древнім Ізраїлем і Персією існував протягом багатьох років – юдеї були захоплені персами; події деяких старозавітних книг відбуваються у Персії (книга пророка Даниїла, книга Естери).
Взагалі перси і юдеї непогано сприймали одне одного як носіїв віри в Єдиного Бога.
Багато молитов «благої віри» (так називають себе самі зороастрійці) близькі юдаїзму. Есхатологія включає в себе воскресіння мертвих і останній суд, в обох релігіях співпадає.
Древньоєврейська наука про Машіахе (Месію) проголошувала прихід Царя-Визволителя і перекликалася із зороастрійською уявою про Саошьянти – трьох спасителів, які по черзі прийдуть в кінці часу і приведуть людей в благу віру. Третій Саошьянт разом із всіма віруючими переможе ворожу силу Друдж (злий дух – Ангра) і воскресить померлих. Після цього світ буде перевтілений до стану первородної досконалості – ця переміна світу називається «Фрашокереті».
Ставши наднаціональною релігією, маздеїзм не бачив жодних перешкод до того, щоб Саошьянт виходив із юдеїв, котрі, знали зороастрійців і також чекали Царя-Спасителя. Ось чому нова зірка Царя Юдейського – Спасителя світу – повела трьох вчених жерців в далекий Єрусалим.
Від кого ми знаємо про печеру Різдва?
Із Євангелія від Луки ми знаємо, що замість колиски для Новонародженого Дитятка Пречиста Діва Марія використала ясла –кормушку для тварин.
Наша Церква з пошаною зберігає в римському храмі Санта-МаріяМаджоре частину різдвяної святині – дерев’яні дощечки, які вважаються частинами Христових ясел. Хоча, про історичну автентичність цього предмету говорити важко. По всій Святій Землі і зараз можна побачити печери в скалах, в яких в древності заганяли тварин, проте ясла, які там знаходяться зроблені із каменю – адже в цій місцевості дерево не є розповсюдженим матеріалом.
Але, в будь-якому випадку, про ясла в Святому Писання є згадка.
А ось про печеру не сказано жодного слова. Звідкіля тоді ми знаємо про місце народження Спасителя?
Перші письмові згадки про вертеп, в якому народився Христос, ми зустрічаємо в джерелах ІІ століття: апокрифічне «Протоєвангеліє Якова» і в «Діалозі із Трифоном Юдеєм» святого мученика Юстина Філософа.
Якщо «Протоєвангеліє» рясно всіяне великою кількістю історичними недостовірними подіями, то Юстин Філософ фіксує усне передання, яке зовсім не відрізняється від написаного в Євангелії: «Коли ж дитині прийшов час народитися в Вифлеємі, то Йосип, через брак місця в тому селищі, де вони зупинилися, прийшов в одну печеру недалеко від нього. І коли вони знаходилися там, Марія народила Христа і поклала Його в ясла». Точного місця святий Юстин не вказує.
Проте дуже точно вказує місце Різдва святий Оріген. «Сама Вифлеємська печера вказує, де Він народився, а також печерні ясла свідчать про те, де Він був сповитий пеленами, – пише він в праці «Проти Цельса». – В тим місцях живе ще передання про ці події, вони відомі також і ворогам віри, що в тій печері народився Ісус, Котрого величають і Якого наслідують християни».
Що ж це за вороги віри?
В середині ІІ століття в Юдеївідбулося велике повстання проти Риму під проводом Бар-Кохби (серед юдеїв навіть було уявлення про те, що саме цей чоловік є обіцяним Месією). Заколот був жорстоко придушений. Імператор Адріан дощенту зруйнував Єрусалимський Храм і фактично весь Єрусалим, вигнав з нього євреїв, заборонивши навіть наближатися до святого міста (лише напередодні юдейської Пасхи вони могли дивитися на нього з гори, назва залишилася і до сьогодні «hарhа – цофім» – гора Огляду), давши побудованій на руїнах колонії нову назву – Елія Капітоліна, і навіть саму провінцію Юдея перейменував в Палестину.
За гіркою іронією, біблійна земля отримала назву на честь народу, з яким воювали старозавітні судді і сам цар Давид – филистимлян.
Прагнучи стерти з лиця землі сам спогад про народ, який тут проживав, Адріан знищує і святині християн, сприймаючи їх як юдейську секту. У Древній Церкві було прийнято збиратися для Євхаристії у пам’ятних місцях – і різдвяна печера не стала винятком. Адріан велить будувати над цими святинями язичницькі храми. За свідченням перекладача Письма на латину, блаженного ЄронімаСтридонського, «та сама печера, де Немовля Христос видав Свій перший крик плачу, була присвячена коханцеві Венери».
Але пам’ять про печеру зберігалася протягом перших століть християнства, і саме це місце описував у середині III століття Оріген.
Мине кілька десятиліть, і свята цариця Олена почне пошуки християнських святинь. Завдяки маніакальній мстивості Адріана, який намагався осквернити і знищити святі місця язичницькими обрядами, їх легко знаходили: на них вказували язичницькі вівтарі.
Чому різдвяним символом є ялинка?
Від історії перейдемо до легенд і народних звичаїв.
Багатьом знайома добра європейська казка про ялинку, яка, коли дерева прийшли поклонитися Немовляті Христу, смиренно стояла в дверях, не маючи подарунків і боячись Його вколоти, поки інші дерева не дали їй свої плоди – горіхи, квіти, яблука, апельсини, щоб вона могла обдарувати Спасителя (за іншою версією, ялинку прикрасив зірками Ангел). Христос з посмішкою потягнувся до деревця, і так ялина стала символом Різдва.
А ось чому виникла ця легенда, відомо не всім.
У німецьких племен, задовго до прийняття християнства, вічнозелені рослини були символом життя. Вважалося, що вони захищають домашнє вогнище від злих духів, мороку і холоду.
У Середні століття німці всю зиму прикрашали будинки ялівцем або ялиною.
А в історичних джерелах вперше різдвяна ялинка згадується в 1419 році: у Фрайбурзі місцеві пекарі прикрасили дерево фруктами, горіхами і булочками, залишивши дітям на «розграбування» в Новий рік.
Деревце, освітлене ліхтариками або свічками, обвішане цукерками, плодами, іграшками, книгами, становить радість для дітей, яким раніше було сказано, що за хорошу поведінку і старанність у свято з’явиться несподівана нагорода.
У народі різдвяне дерево прижилося не відразу. Слов’яни ялину не любили: вона росла на болоті, була неприємна на дотик (колюча, з вологим моховитим стовбуром) і символізувала, на противагу західноєвропейській традиції, нечисту силу і смерть. Звідси, до речі, існує і донині звичай накривати свіжі могили ялиновими гілками.
Лише до кінця XIX століття ялина стає різдвяним символом.
А сьогодні різдвяну і новорічну ялинку можна зустріти навіть у християн Сходу – і в рідному місті Спасителя, Вифлеємі, на вітринах магазинів стоять прикрашені ялинки.
Коли святкували Різдво древні християни?
Вони його не святкували окремо. Християни до IV століття святкували Богоявлення, що включало в себе прихід Господа у світ, Різдво, появу Отрока Ісуса в Храмі і вихід Христа на проповідь після Хрещення на Йордані. У Церквах Риму та Північної Африки цей день припадав на 25 грудня, а в Церквах Сходу та Галлії – 6 січня.
Звідки взялися ці дати?
Давня Церква засвоїла стародавню юдейську традицію, згідно з якою дата смерті святої людини збігалася з датою її народження (так, наприклад, 6 числа місяця сивана народився і помер цар Давид, 15 сивана народився і помер син праотця Якова, Юда, 10 ава народився і помер син праотця Якова, Іссахар…).
Християни ж з’ясовували день Боговтілення, тобто Благовіщення, коли відбулося зачаття Господа Ісуса Христа, ґрунтуючись на дату Пасхи – Воскресіння Христового – а обчислювали Великдень по-різному. Одні, орієнтуючись на сонячний календар, додавали 14 днів до дня весняного рівнодення (22 березня) і святкували Великдень у найближчу неділю -тобто 6 квітня, а інші, слідуючи традиції, що йде від Тертуліана і відповідним стародавнім джерелам (трактат «Про обчислення Пасхи», приписаний святому КипріянуКартагенському), вважали, що Страждання Христове відбулося в восьмий квітневий календ – тобто 25 березня.
Одні вчителі Церкви (Климент Олександрійський, Оріген, святий Атанасій Великий) співвідносили цей день саме з Хрещенням на Йордані, інші (святийЄпіфаній Кіпрський, преподобний Єфрем Сирін ) – з Різдвом.
Тема Різдва була центральною у святі Богоявлення, особливо ж вважався важливим мотив поклоніння волхвів, як одкровення Господа Ісуса Христа язичницькому світу.
Чому ж більш поширена дата 6 січня була розділена і навіщо знадобилося святкувати Різдво Христове в окреме свято – 25 грудня?
Найбільш переконливою є точка зору, згідно з якою це сталося з апологетичних міркувань. По-перше, в 70-80 роках IV століття зміцнилися позиції християн проти аріан.
Виділення окремого свята, присвяченого народженню Господа Ісуса Христа в тілі, дозволяло підкреслити єдиносутність Його Отця.
По-друге, 25 грудня, третій день після зимового сонцестояння, в язичницькому світі відзначався як «свято непереможного сонця». Торжество, що супроводжувалося обрядом запалювання вогнів, було настільки поширеним, що в ньому брали участь і християни. Блаженний Августин закликав відзначати в цей день Різдво Христове, «не як невірні заради сонця, але заради Того, Хто створив це сонце».
Досі у Вірменській церкві (нехалкідонській) відзначається не Різдво і Хрещення, а одне свято Богоявлення – 6 січня.
За матеріалами: http://www.pravmir.ru/
