Навіщо потрібна десятина?
Коли справа доходить до грошей, тоді виникають чимало запитань. І пожертвування з десятиною Богу – не виключення. Люди, котрі не вірять в Бога, не можуть зрозуміти для чого потрібно комусь віддавати частину своїх кровно зароблених грошей. Люди, котрі вірують в Бога, часто не до самого кінця розуміють духовного сенсу та важливості цього жесту. Для чого ж тоді потрібно віддавати десятину, особливо у наш час?
Задовго до того, як це увійшло в закон, Авраам, приніс десятину Мелхиседеку: «Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки!» І дав йому (Аврам) десяту частину з усього» (Бут. 14:20). Яків також обіцяє Богу віддати десяту частину від усього, чим його благословить Бог: «Камінь цей, що його я поставив як стовпа, буде дім Божий, і з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину» (Бут. 28:22). Люди давали десятину самі – як знак поваги старшим, Бог не говорить їм так чинити.
Потім євреї 430 років жили в єгипетській землі і забули про свого Бога – в цей період в Писаннях немає жодної згадки, що вони приносили десятину Всевишньому.
Десятина в Старому Завіті
В Синайському Законі ми знаходимо згадки про приношення таких десятин:
Для утримання левітів: «Всяка десятина від землі, чи від засівів із поля, чи від плодів із дерева, буде Господеві, (вона) свята Господеві. А хто схоче викупити якусь частину з десятини, нехай додасть до неї п’ятину. Десятина з великорослої чи з дрібної скотини; десятина з усього, що проходить під ґирлиґою пастуха, буде свята Господеві. Не треба вибирати чи краще, чи гірше, й вимінювати його не можна; коли ж його перемінено, то й воно саме, й те, чим замінено його, стане святим Господеві; викупляти його не можна» (Лев. 27:30-33).
«Ось я дав синам Леві у спадщину всі десятини Ізраїля за службу, що вони служать її при наметі зборів. І таким робом сини Ізраїля не приступатимуть більш до намету зборів, щоб не взяти їм гріха на душу й не вмерти. Самі левіти нехай служать службу, вони нехай несуть за те відповідальність. Це установа віковічна у ваших поколіннях. А серед синів Ізраїля вони не матимуть спадщини. Бо дав я левітам у спадщину десятину синів Ізраїля, що вони возносять на жертву Господеві; ось чому сказав я їм, що між синами Ізраїля вони не матимуть ніякого спадкоємства» (Чис. 18:21-24).
«І приводити в дім Бога нашого до священиків, що служать у домі Бога нашого, первенців із синів наших і зо скотини нашої, як написано в законі, і первістків із товару нашого й овець наших; і первоплід із муки нашої, з приносів наших і з урожаю усякого дерева, нового вина й олії ми будемо достачати священикам у комори дому Бога нашого, й десятину з землі нашої левітам; вони бо, левіти, беруть десятину з усіх наших міст хліборобських» (Неєм. 10:37-38).
Для утримання Єрусалимського Храму, його різноманітні потреби: «І туди будете носити ваші всепалення, ваші жертви, ваші десятини, офіри рук ваших, ваші обітниці, ваші добровільні пожертви й перваків вашого високорослого та дрібного скоту; і їстимете там перед Господом, Богом вашим, і радітимете ви самі й ваші сім’ї кожним здобутком ваших рук, яким Господь, Бог ваш, благословить вас. Ви не будете робити, як оце тут сьогодні ми робимо, що видається кому добре, бо ви ще не ввійшли до місця спочинку й насліддя, що Господь, Бог твій, дає вам. Коли ж перейдете за Йордан та й осядетесь у землі, що її Господь, Бог ваш, хоче вам дати в насліддя, коли він забезпечить вам мир із боку всіх довколишніх ваших ворогів, і ви житимете безпечно, тоді буде так: на те місце, що вибере Господь, Бог ваш, щоб там перебувало його ім’я, туди перенесете все, що я заповідаю вам: ваші всепалення, ваші жертви, ваші десятини, офіри рук ваших, і все найліпше, що в своїх обітницях ви прирекли дати Господеві. Ви будете веселитися перед Господом, Богом вашим, ви самі й ваші сини та дочки ваші, і ваші слуги та служниці ваші, і левіт, який живе в вашій оселі, бо немає в нього частки, ні насліддя з вами» (Втор. 12:6-12)
«Даватимеш точно десятину з усього врожаю твого посіву, з того, що виросте в полі щороку. І їстимеш перед Господом, Богом твоїм, на місці, яке вибере він, щоб там поставити своє ім’я, десятину твого зерна, твого молодого вина й твоєї олії й перваків твоєї високорослої та дрібної скотини, щоб ти навчавсь, поки життя, боятися Господа, Бога твого. А коли дорога буде для тебе занадто далека й буде тобі неможливо туди нести, бо далеко до того місця, що його Господь, Бог твій, вибере, щоб там поставити своє ім’я, коли Господь, Бог твій, поблагословить тебе, то ти виміняєш десятину за гроші, і, затиснувши гроші в руку, підеш до того місця, що його вибере Господь, Бог твій. І купиш там за гроші, чого тільки забажає душа твоя, чи волів, чи овець, чи вина, чи п’янкого напою, одне слово – усього, чого тобі захочеться, і їстимеш там перед Господом, Богом твоїм, і веселитимешся сам і сім’я твоя; та не покинеш і левіта, що живе в твоїх містах, бо нема в нього, як у тебе, ні частки, ні посілості» (Втор. 14:22-27).
Для утримання левітів, мандрівників, чужинців, вдів та сиріт – кожних 3 роки: «Наприкінці кожного третього року відкладеш набік десятину з усього твого врожаю за той рік і складеш її у своїх оселях. І прийде левіт, бо нема в нього, як у тебе, ні частки ні посілості, і приходень, і сирота, і вдова, які живуть у тебе по містах, та й їстимуть досита, щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякім ділі рук твоїх, за яке б ти тільки взявся» (Втор. 14:28-29). «Принесіть ранком ваші жертви, що три дні – ваші десятини» (Ам. 4:4).
В Старому Завіті переміна, обновлення людської душі відбувалася через зовнішні дії, через тіло. Вираз любові до Бога, вдячність Йому, вірність Господеві в обов’язковому порядку були з’єднані з сотнями фізичних ритуальних заповідей.
Сьогодні ми живемо в Новому Завіті з Богом Ізраїля, згідно Якого переміна, освячення, оновлення нашої душі відбувається всередині кожної людини, в її оновленому дусі.
«Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше» (Єр. 31:31-34).
Це пророцтво говорить про те, що особливою характеристикою Нового Завіту буде те, що Бог вкладе Свій закон всередину кожної людини, в серця тих, хто вірить в Нього. Він не визволить нікого від закону, Він вчинить закон ще більш глибшим в серцях кожної людини.
Це ж саме пророцтво цитує апостол Павло: «Бо Господь, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт: не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв», – говорить Господь. Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: «По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом. Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати. Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливосте, і їхніх гріхів не буду згадувати більше» (Євр. 8:8-13).
Чимало із Старого Завіту замінено в Новому, але не все, тому що основа Старого Завіту та ж сама, що і в Новому: дві головні заповіді любові до Бога та до людини.
Тому Ісус сказав: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт. 5:17). Ісус прийшов, щоб зробити повним сенс закону та біблійні пророцтва. Це ми бачимо в перших месіанських спільнотах, де люди продавали все своє майно та віддавали Богові, що було набагато більше, аніж десятина.
Серце та дар в руці
В месіанській спільноті, як і в часи Старого Завіту, ніхто не повинен приходити до Господа з пустими руками: «Тричі на рік увесь твій чоловічий рід являтиметься перед Господом, Богом твоїм, на місці, що його він вибере: на празник опрісноків, на свято седмиць і на свято кучок; але не буде показуватись перед Господом з порожніми руками: кожен по своїй спромозі з дарами, якими Господь, Бог твій, поблагословить тебе» (Втор. 16:16-17). Наше серце та руки взаємопов’язані – дар у руці свідчить про нашу подяку за те, що Бог уже нам дав. Адже Він також прагне, щоби ми звертали увагу та цінували благословення, котрі Він нам дає. Ми ж зовсім нічого не можемо віддати Йому, бо все отримуємо саме від Господа.
Бог завжди дивиться на наше серце. В Старому Завіті Він не приймає жерт та приношень, коли серце народу далеко від Нього: «Мені осоружні, мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори мені не до вподоби» (Ам. 5:21). «Слухайте слово Господнє, князі содомські! Вважай на науку Бога нашого, народе гоморський! «Навіщо мені безліч ваших жертв? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і ситтю годованих телят. Крови биків, ягнят та козлят я не хочу. Як приходите, щоб з’явитись перед моїм обличчям, то хто від вас вимагає, щоб ви топтали мої двори? Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні. Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови» (Іс. 1:10-15).
В Новому Завіті ми знаходимо яскравий приклад Ананії та Сафіри: «Один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток і сховав дещо з ціни, – а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів. Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога». Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те» (Діян. 5:1-5). Також «нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (ІІ Кор. 9:7).
Десятина в Новому Завіті
В Новому Завіті знаходимо чимало місць, де говориться про забезпечення життя спільноти, її служителів та прямій відповідальності в цьому:
Забезпечення служителів: «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, – бо робітник вартий утримання свого» (Мт. 10:8-10). «Зоставайтесь у тім домі, споживайте та пийте, що в них є: достоїн бо робітник своєї нагороди. Не переходіть із хати до хати» (Лк. 10:7). «Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього?. Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить». Чи Бог турбується про волів? Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того. Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне?» (І Кор. 9:6-11). «Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, передусім ті, що працюють словом і навчанням. Бо Писання говорить: «Не зав’язуй рота волові, що молотить»; і «Робітник – гідний своєї нагороди» (І Тим. 5:17-18).
Забезпечення вдів, сирів, малозабезпечених, потребуючих: «Тепер же а Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою» (Еф. 2:13). «Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (Як. 1:27). «…тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я власне і намагався робити» (Гал. 2:10).
Забезпечення чужинців, мандрівників: «Будьте гостинні один до одного – без нарікання» (І Петр. 4:9). «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом» (Рим. 12:13).
В своїх спільнотах ми приносимо десятини як подяку за те, що Бог для нас уже здійснив і за те, що ще готовий здійснити через нашу віру в Його любов та всемогутність. Ми віримо, «що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт. 5:20), тому віддаємо і десятину і пожертви. Господь чудесним чином відповідає нам на такі щирі кроки.
