Розвиток Церкви у Галицько-Волинському князівстві

Поза тим посилилися вплив та значення удільних князівств на заході та півночі. Зокрема спадкоємицею Київсь­кої Русі стала Галицько-Волинська Держава, землі якої від­давна були частиною Русі. Київська Церква на цих теренах продовжувала не лише існувати, а й активно розвиватися. На території князівства існувало три єпархії Київської Церкви. Найстаршою з них була Перемиська, яка постала десь на початку XI ст. Галицьке єпископство утворено під кінець XI – на початку XII ст., а в 1235 р. королем Данилом було засновано Холмську єпархію.

На відміну від Києва, Галич зазнавав значно більших впливів та контактів із Західною Церквою. Частково цьому сприяло географічне положення (сусідство із католицькими Польщею та Угорщиною), частково орієнтація правителів Га­лицько-Волинського князівства на Захід, укладання динас­тичних шлюбів з королями Польщі, Угорщини та інших євро­пейських країн.

Яскравим прикладом мирного співжиття двох Церков може слугувати той факт, що до сер. XII ст. на теренах Галицько-Волинського князівства Церкви вшановували святих одна одної і не робили поділу на «східних» та «західних». Ще одним яскравим прикладом, що підтверджував факт комуні­кації Київської (Східної) Церкви із Церквою Західною після церковної схизми 1054 р., є присутність архієп. Петра, котрий представляв Київську Церкву на Ліонському Соборі 1245 р. Найімовірніше, він був делегований королем Данилом, щоб представляти інтереси Церкви на Соборі. Про архієпископа Петра є згадки в кількох західних літописах, які характеризу­ють його як особу, добре обізнану в богослов’ї та зі звичаями й культурою татар. Не менш цікавим є той факт, що Петро брав участь у спільних богослужіннях з іншими отцями Собору, що само по собі є явищем унікальним, особливо зважаючи на те, що літургійне співслужіння поміж представниками Право­славної та Латинської Церков після схизми Керулярія (1054 р.) припинилося. Під час Собору папа щиро зацікавився Київсь­кою Церквою та доручив відрядити посольство на українські землі для того, щоб з’ясувати стан справ. Ще одним завданням делегації була зустріч з татарами, які становили на той час чи не найбільшу небезпеку для Європи.

Перша зустріч папських легатів та руських владик відбу­лася у Володимирі-Волинському, під час якої активно обго­ворювалось питання об’єднання Київської Церкви з Римом.

У 1247 р. відбулася друга зустріч-нарада поміж папською де­легацією та нашими владиками, щоправда цього разу на ній був присутній і князь Данило з боярами. Єпископат Київської Церкви не вбачав труднощів у возз’єднанні з Римом, однак вимагав збереження Східного обряду та вже існуючої ієрархії в Руській Церкві. Однак возз’єднанню Церков завадила політич­на нестабільність. Данило залишався васалом ханської орди, а тому не міг офіційно укладати нові угоди із іншими країна­ми. Церковне ж об’єднання передбачало входження Галиць­ко-Волинського князівства у сферу впливів Святішого Отця. Тому з ініціативи Данила контакти з Римом було призупинено. У 1250 р. князь звернувся із проханням до патріарха Констан­тинополя про свячення митрополитом Кирила. Патріарх задовільнив прохання Данила. Однак, повернувшись до Галича, митрополит довго там не побув й переніс свій осідок до Воло­димира над Клязмою.

У 1303 р. грамотою цісаря Андроніка та патріарха Атаназія Галицьке єпископство було піднесено до рангу митрополії. Через те, що митрополит керував Церквою з півночі, пере­нісши свій осідок до Москви, він тим самим спричинив поділ Київської митрополії. Згодом стараннями суздальських князів Галицька митрополія була скасована. Проте в 1371 р. завдяки польському королю Казимиру відновлена.

Після того, як вимер рід Романовичів, землі Галицько-Во­линського князівства стали здобиччю сусідніх країн, таким чи­ном розпочався новий етап в історії Київської Церкви – Польсько-Литовська Доба.

Назар Петрів
Короткий нарис історії УГКЦ

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com