Різдво Христове: початок нової ери

В історії людства немає більшої і радіснішої події, ніж прихід в світ і воплочення Сина Божого. Це є справа безконечної любові Бога Отця, Який «… так полюбив світ, що Сина свогоЄдинородного дав, щобкожен, хтовірує в нього, не загинув, а жив життямвічним.» (Ів. 3,16).

Воплочення Сина Божого від Діви Марії докоріннно перемінило світ на краще: воно дало людям новий образ мислення, облагородило їх почуття, направило світові події в нові русла. Воно принесло людям сили боротися із гріхом, примирило із Богом, всиновило людей Отцю і перемінило ціле їхнє єство. Воно влило в старий людський організм джерело Божественного життя і принесло людям вічне життя. З цих причин воплочення Сина Божого стало в самому центрі світових події і від нього ведеться літочислення – до і після Різдва Христового. Святкування Різдва Христового стало найрадіснішим празником віруючого християнина.

Події Різдва Христового
Перед Різдвом Ісуса Христа було загальне очікування Спасителя. Юдеї очікували Його прихід на основі пророцтв; язичники, бідуючи від безвір’я і загальної розпущеності почуттів, також із нетерпінням очікували Відкупителя. Всі пророцтва, які торкалися часу воплочення Сина Божого, збулися. Патріарх Яків проповідував, що Спаситель прийде тоді, коли скіпетр (берло) відійде від Юди: «Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи» (Бут. 49,10). Святий Даниїл говорив, що царство Месії наступить в сімдесяту седмицю (490 років) після виходу наказу про відбудову Єрусалиму, в період могутності язичницького царства, котре буде міцне, як залізо: «Сімдесят седмиць призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не буде кінець злу, не запечатають гріх і не спокутують беззаконство, та поки не буде приведено вічну справедливість, покладено печать на видіння та на пророків і помазано святе над святими. Тож знай і зрозумій: від виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим до Помазаного князя – сім седмиць. А через шістдесят дві седмиці знов буде відбудований майдан і рів, але в тісноті часів. А по шістдесят двох седмицях Помазаний буде знесений, і нічого не буде для нього. А місто й святиню зруйнує народ вождя, що прийде; кінець же його буде в повені, і аж до кінця буде війна – вирішення спустошень. І з багатьма він утвердить союз протягом седмиць, а в половині седмиці скасує жертву й офіру. І на святині буде гидь жахлива, аж доки вирішена руїна не спіткає й самого спустошника» (Дан. 9,24-27).

І ось, дійсно, до кінця Даниїлових седмиць, Юдея підпала під володарювання могутньої Римської імперії, а скіпетр від Юди перейшов до Ірода, ідумеянина. Наступив час, щоб прийти Христові. Люди, відпавши від Бога, стали обожествлювати земні блага, багатство, світську славу. Син Божий відкинув ці нікчемні кумири, як плід гріха і людських страстей, і благоволив прийти у світ в найскромнішій обстановці.

Події Різдва описані двома євангелистами – апостолами Матеєм (із числа дванадцяти) і Лукою (із числа сімдесяти учнів). Так, як євангелистМатей писав своє Євангеліє для євреїв, то він поставив собі за мету доказати, що Месія бере свій початок від праотців Авраама і царя Давида, як це було проголошено пророками. Тому євангелистМатей починає описувати Різдво Христове із родоводу: «Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії. Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа, Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії, Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, Йосія – Єхонії і братів його за вавилонсько­го переселення.А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор, в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять» (Мт. 1,1-17).

Знаючи, що Ісус не був сином Йосипа, євангелист не говорить, що Йосип родив Ісуса, а говорить, що Яків родив Йосифа: «у Якова – Йосип, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос» (Мт. 1,16). Але чому він подає родовід Йосипа, а не Марії? Справа в тому, що євреї не мали звичаю вести родовід по жіночій лінії. Їхній закон велів брати дружину із того самого коліна, до якого належить і чоловік. Отже, євангелист, не відступаючи від звичаїв, наводить родовід Йосипа, показуючи, що Марія, дружина Йосипа, а, отже, Ісус, Який народився від Неї, належить до того самого коліна Юди і роду Давида.

Після звістки, принесеної Архангелом Гавриїлом, що Вона вибрана стати Матір’ю Месії, Пресвята Діва відправляється до Своєї тітки Єлизавети. Марія була тільки заручена із Йосипом. Після звістки Ангела минуло уже майже три місяці. Йосип, не посвячений у цю тайну, помітив Її стан, зовнішній вигляд міг дати повід до думки про зраду нареченої, він міг привселюдно викрити Її і піддати строгому покаранню, яке приписував закон Мойсея, але, через свою доброту, не захотів цього. Після довгих роздумів він вирішив відпустити свою наречену таємно, не роблячи жодної поголоски, він вручив Їй розвідного листа.

Але уві сні з’явився йому Ангел і пояснив, що заручена із ним наречена, народить йому від Духа Святого і, що народженого Нею Сина він назве Ісус (Iеshuа), тобто Спаситель, бо Він спасе своїх людей від їхніх гріхів. Тому, – «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку» (Мт. 1,20), – Йосип визнав цей сон за пересторогу з небес, підкорився йому, прийняв Марію, як дружину, але «не спізнав Її»(Мт. 1,27), тобто жив із Нею не як чоловік із дружиною, а як брат із сестрою чи, судячи про велику різницю в роках, скоріше як батько із дочкою. Описуючи про це, євангелист від себе додає: «А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл» (Мт. 1,22-23). Ім’я «Еммануїл» означає «з нами Бог».

Святий євангелист Лука підкреслює, що час Різдва Христового співпав із переписом жителів Римської імперії, котрий стався через наказ кесаря Августа, тобто римського імператора Октавіана, який отримав від римського сенату титул Августа – «священного». Наказ про перепис вийшов в 746 році від заснування Риму, але в Юдеї перепис розпочався приблизно в 750 році, в останні роки царювання Ірода, прозваного Великим.
Євреї вели свій родовід по колінам і родам. Цей звичай був наскільки сильним, що, дізнавшись про наказ Августа, вони пішли записатися кожний у місто свого роду. Йосип і Діва Марія виходили, як відомо, із роду Давида, тому вони повинні були відправитися у Вифлеєм, який називали Давидовим містом, бо в ньому народився Давид.

Так, Провидінням Божим,сповнилось стародавнє пророцтво пророка Міхея, що Христос народиться в Вифлеємі: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних» (Міх. 5,2); «І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля» (Мт. 2,6).

За римським законами, жінки разом із чоловіками підпадали під перепис. Тому Йосип пішов в Вифлеєм записатися не один, а з Пресвятою Дівою. Несподівана мандрівка в батьківський Вифлеєм, і при цьому мандрівка незадовго до народження Дитятка, повинні були переконати Йосипа в тому, що наказ Кесаря про перепис є в руках Провидіння, яке направляє до того, щоб Син Марії народився саме там, де повинен народитися Месія-Спаситель.

Після важкого шляху старець Йосип і Діва Марія прийшли в Вифлеєм, але майбутній Матері Спасителя світу не знайшлося місця в гостинниці, і Вона із своїм супутником змушені були розміститися в печері, куди в погану погоду заганяли із пагорбів домашніх тварин. Тут, в зимову ніч, в найбіднішій обстановці, народився Спаситель світу – Христос.

«Вона породила Свого Сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2,7). Цими короткими словами євангелист натякає, що Богоматір народила без болю. Вираз євангелиста і «породила Свого Сина первородного» подає привід невіруючим говорити, що у пресвятої Діви, крім Ісуса-первенця, були й інші діти, бо євангелисти згадують «братів» Христа (Симона, Йосію, Юду, Якова). Але потрібно пам’ятати, що згідно закону Мойсея: «Посвяти мені всіх первенців; усе, що між синами Ізраїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно моє» (Вих. 13,2), первенцем називалася кожна дитина чоловічого роду, яка розкриває материнську утробу, хоч би ця дитина була і останньою. А брати Ісуса, про яких згадує Євангеліє, не є Його рідні брати, але тільки родичі, адже вони були дітьми старого Йосипа від першої його дружини, Соломії, а також дітьми Марії Клеопової, котру євангелист Іван називає «сестрою Його Матері» (Ів. 19,25). Всі вони були набагато старші за Христа і тому ніяк не могли бути дітьми Діви Марії.

Ісус Христос народився вночі, коли в Вифлеємі і його окрузі всі були погружені в глибокий сон. Не спали тільки пастухи, котрі в полі стерегли довірене їм стадо. До цих скромних людей, які тяжко працюють, явився Ангел із радісною новиною про народження Спасителя світу. Яскраве світло, яке виходило із Ангела серед нічної темряви, налякало пастухів. Але Ангел заспокоїв їх, сказавши: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2,10-11). Цими словами Ангел дав зрозуміти про правдивий прихід Христа, який прийшов не для одних євреїв, але для всіх людей, бо «буде радістю всього народу», радістю всім людям, котрі приймуть Його як Спасителя.

Ангел пояснив пастухам, що вони «знайдуть дитя сповите, що лежатиме в яслах»(Лк. 2,12). Чому ж Ангел не звістив про народження Христа старійшинам юдейським, книжникам та фарисеям, і не прикликав їх до поклонінню Божественному Дитятку? Та тільки тому, що ці «сліпі вожді сліпих» перестали розуміти істинне значення пророцтв про Месію, і через виключну юдейську гордість мріяли, що обіцяний їм Визволитель явиться в повному блиску величавого царя-завойовника і підкорить цілий світ. Скромний проповідник миру і любові до ворогів ними був неприйнятий.

Пастухи не засумнівалися, що Ангел посланий до них від Бога, тому вони стали достойними слухати радісний небесний гімн: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2,14). Ангели прославляють Бога, Який зіслав людям Спасителя, бо в цей час встановлюється мир совісті і зупиняється ворожнеча між Небом і землею, яка виникла внаслідок гріха.

Ангели зникли, а пастухи поспіхом відправилися в Вифлеєм, і знайшли там Дитятко, яке лежало в яслах, вони перші поклонилися Йому. Вони розказали Марії і Йосипу про ту подію, котра привели їх до колиски Христа, розказали вони про це і іншим, і всі, хто чув їхню розповідь, дивувалися. «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2,19), тобто Вона запам’ятала все почуте. Євангелист Лука, описуючи благовіщення Архангела Гавриїла, народження Христа (Лука, глава 2) і інші події, які відносилися до Діви Марії, напевно, писав саме із ЇЇ слів.

«Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні» (Лк. 2,21). А після Різдва Свята Сім’я переселилася із печери в будинок, бо багатьом мандрівникам в Вифлеємі після перепису не потрібно було залишатися там.

http://www.pravmir.ru/