«Милість Його вічна» (Пс. 136)

Razgovor_s_BogomПсалмоспівець не перестає взивати: «Помилуй мене, Господи; зглянься і змилосердься наді мною» (пор. Пс. 4,2; 6,3; 9,14; 25,16; 50,1 та ін.). Водночас він повторює слова вдячності: «Хваліте Господа, бо добрий, бо милість Його повіки» (пор. Пс. 107,1). Йдеться про милосердя, яке Бог об’являє впродовж усієї історії вибраного народу. Початок такого розуміння знаходимо в перших переказах про покликання Мойсея: «І промовив Господь: “Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! Тому я й зійшов рятувати його» (Вих. 3,7-8). Ця позиція Бога випливає з Його вірності обітниці, бо: «Почув я також і стогін синів Ізраїля, що єгиптяни держать їх у неволі, і згадав про союз мій» (Вих. 6,5).

До того ж, у своєму милосерді Бог не може знести бідування свого вибраного народу, бо обітницею вчинив його «зі свого роду» (пор. Ді. 17,28).

Саме на Синаї об’являється фундаментальний характер Божого милосердя до народу. Бог промовляє: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи» (пор. Вих. 34,6-7; пор. Чис. 14,19; Єр. 3,12 і далі; Пл. Єр. 3,22 і далі). У досвіді пророків це милосердя набирає глибоко людських рис. Пророк Осія об’являє, що Бог постановив відмовити Ізраїлеві в милосерді та картати його. Але «серце моє в мені обернулось, зворушився ввесь жаль мій» (Ос. 11,8), і тому Бог стверджує: «Не виконаю палаючого гніву мого […], бо я – Бог, не людина; Святий посеред тебе» (Ос. 11,9). Отож знаменним є синтез того ж пророка: «Бо я бажаю милості, а не жертви» (пор. Ос. 6,6).

Пророки звіщають найгірші біди, але в той же час незмінно проголошують Божу чуйність, емоційно змальовану в таких текстах: «Чи не дорогий же в мене син Ефраїм? Чи не люба ж він дитина в мене, що кожного разу, як погрожу йому, все-таки згадую про нього? Тому зворушується супроти нього моє серце, і я зглянусь на нього» (Єр. 31,20; пор. Іс. 49,14 і далі; 54,7). Тому Ізраїль переконаний, що Боже милосердя перевищує весь людський досвід, питаючи: «Хто Бог, як Ти, що провину прощаєш і даруєш перестук останкові Твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя» (Міх. 7,18). Отож вигук псалмопівця: «Помилуй м’я, Боже, з милости Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини» (Пс. 51,3) – надалі живе у відомому звертанні з псалма Miserere.

Боже милосердя не має інших обмежень, окрім затверділості самого грішника (пор. Іс. 9,16; Єр. 16,5.13). Після вавилонської неволі розповіддю про Йону відкривається нова, загальна перспектива. Розпочинається вона історією про закриті серця, котрі не погоджуються з незмірною чуйністю Бога, про якого пророк каже: «…Ти – Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, й уболіваєш над злом» (Йона. 4,2). Тому й Сирах чітко каже: «Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: Він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо» (18,13). Насамперед мова про «Господа милосердя» (Муд. 9,1; пор. Сир. 47,22), про співчуття, милість і ласкавість (Сир. 5,6; Муд. 6,6; 12,22).

Тому згодом псалмоспівець представляє одностайну традицію Ізраїля у широкій перспективі: «Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий. Не буде вічно Він змагатись й не буде гніватись повіки. Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив Він нам. […] Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що Його бояться» (Пс. 103,8-10.13). Чому все це? «Бо в Бога є милість» (пор. Пс. 130,7), а «милість Його вічна», і цей літургійний зворот у псалмі 136 повторюється двадцять шість разів!

Бог дотримується обітниці й знову приймає невірність людини. Покладаємося на Його милосердя, очікуючи остаточного визволення від усякого зла й остаточного спасення, як це прекрасно каже сам Господь, звертаючись до Єрусалиму: «Я полюбив тебе відвічною любов’ю […] Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться» (пор. Єр. 31,3; Іс. 54,10; див. також Міх. 7,20; Пс. 85,8; 90,14; 106,45; 130,7).

У Старому Завіті слово милосердя поступово стає технічним терміном на позначення вчинків доброчинності, званих милостинею, особливо щодо бідних (пор. Прип. 21,26; Втор. 4,24; Тов. 1,3; 4,5-11; Сир. 7,10; 17,22); милосердя з’являється і в Новому Завіті: Мт. 6,2 і далі; Ді. 9,36; 10,2; 24,17.

Діла Милосердя для тіла і душі, Львів 2016

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com