Київська Церква та Московська Митрополія
Вже під кінець XV ст. стан справ у Київській митрополії погіршується. Політичний династичний шлюб поміж литовським князем Олександром та московською князівною Оленою сприяє тому, що роль та вплив Москви на Сході Європи значно зростає. Після смерті митрополита Мисаїла стараннями княгині Олени на митрополичий престол зійшов московський ставленик Йона (1501-1507 р.р.), який не лише припиняє будь-які контакти з Римом, а й визнає Флорентійську унію не чинною. Все XVI ст. таким чином виявилось чорним періодом в історії Київської Церкви, під час якого остання надзвичайно сильно занепала. Зате роль Москви та її митрополії зростає настільки, що в 1589 р. Московія вимагає від патріарха константинопольського Єремії II піднести її митрополію до гідності патріархату, що означало б, що Московська Церква більше не підкорялася б Царгороду.
Отримавши підтримку світських правителів, Московська Церква проголошує себе патріархією, змусивши патріарха константинопольського підписати формальний акт визнання такого діяння. Під час візиту патріарха до Московії його ув’язнили, допоки він не підписав тексту проголошення патріархату Московської Церкви. Однак підписаний документ не міг бути правочинним, оскільки був, по-перше, підписаний патріархом під зовнішнім тиском, по-друге, документ було написано не грецькою (зрозумілою для патріарха мовою), а староросійською чи адаптованою церковнослов’янською, а тому Єремія II просто не знав, що підписував.
Відтак протягом майже двох століть, до 1686 р. – року насильницького підпорядкування київського митрополита Москві, Київська та Московська Церкви жили різним життям, а тому претензії Православної Церкви (Московського Патріархату) на провідну роль у цей історичний період є безпідставними.
Попри те, що наша Церква переживала тоді один із найчорніших періодів у своїй історії, вона продовжувала бути осередком культурного та освітньо-релігійного життя українського народу. Завдяки старанням священнослужителів Київської митрополії українська мова конкурує з поширеною тоді латиною та стає мовою народу й духовенства. Посилюється вплив та роль церковних братств, продовжує активно розвиватися монашество.
Назар Петрів
Короткий нарис історії УГКЦ