Проповідь на Великий Четвер

Дванадцять Євангельських читань, які читаються на Утрені Страстей у Великий Четвер, говорять нам із Вами про події останніх днів нашого Спасителя, про останню вечерю Ісуса із Своїми учнями, про страшну ніч, яку Ісус Сам, наодинці, провів у Гетсиманському саді, очікуючи на смерть, розповідь про Його арешт, суд, розп’яття та смерть…

Невід’ємною частиною наших пейзажів є хрести, вони піднімаються на вершках наших Церков та каплиць. Ми їх бачимо на перехрестях та обочинах доріг, вони видніються на будинках та біля них, прикрашують могили. Хрест став символом нашої віри, знаком християнської культури.

Проте разом із пошануванням хреста ми можемо помітити і трохи іншу тенденцію. Ми, християни, почали прикрашати хрести дорогоцінними металами, коштовним камінням, ми десь хочемо пом’якшити розп’яття, ми не хочемо усвідомлювати той весь жах смерті на хресті.

Розп’яття було задумане як надзвичайно жорстоке покарання. Під час розп’яття людина відчувала страшний біль. Вона годинами мучилась, не втрачаючи свідомості, розп’ятим могли давали випити вина, змішаного з морфінами, але робили це не для того, щоби зменшити страждання, а щоби людина не померла передчасно від нестерпного болю. Крім болю і смерті, розп’яття передбачало і приниження. Перед покаранням людину роздягали наголо, щоби збільшити ганьбу перед народом.

Дотепер ми намагаємося приглушити й оминути жахи хреста як у мистецтві, так і в проповідях. Ми оточуємо хрест трояндами, вишитими рушниками, намащуємо його пахощами. Проте не таким було розп’яття Спасителя. Він до кінця пройшов через приниження і жах покарання. Можливо, тому більшість апостолів покинула свого Вчителя. Вони просто не могли поєднати приниження розп’яття зі славою, божественістю і тріумфом Спасителя.

Ісус помер не тому, що колись якісь злі люди Його вбили, Він помер за кожного із нас і кожен несе на собі відповідальність за те, що сталось, за те, що Ісус не знайшов любові, віри, милосердя. Звичайно, ми можемо сказати, що ми тоді не жили, що нас там не було, що ми разом із натовпом людей не кричали: «Розіпни Його, розіпни». Так, нас там не було, але якщо б зараз Христос з’явився на вулицях наших міст та сіл, якщо б Він прийшов зараз на землю, то чи ми були б кращими від тих, що Його тоді не пізнали, не полюбили, кращими від тих, що не прийняли Його науку. Чи ми б знову не засудили Його до смерті, можливо, вже не до розп’яття, але ми б знову Його вбили.

В певні моменти нашого життя ми поступаємо як учасники цієї драми, що розігралась із засудом та смертю Христа.

Пилат, намагаючись уникнути бунту, засудив Ісуса на смерть, хоч сам знав та розумів, що Він ні в чому не винен. Як часто ми, знаючи що наші близькі ні в чому не винні, осуджуємо їх, підозрюємо і готові стерти їх з лиця землі. Скільки разів ми подібно до Пилата намагались вмити свої руки перед Богом та іншими? Пилат видав Христа на розп’яття, а скільки ми раділи із біди свого ближнього, готові принизити,  осміяти та добити його. Таких прикладів можна наводити чимало.

Протягом днів Великого Посту в центрі наших храмів стоїть розп’яття. Вдивімось в нього, подякуймо Розп’ятому Ісусові за Його любов до нас, перепросімо за те, що дуже часто на Його любов ми відповідали своєю ненавистю. Подивімось на Божу Матір, котра стояла біля хреста Свого Сина, Котрий, збитий, зранений, помирав на хресті. Можливо ті, хто тоді розпинав Ісуса соромився глянути в очі Його Матері. Сьогодні теж у молитві звернімся до Неї, бо ми теж вбили Її дитину. З дня в день ми відкидаємо Ісуса та над Ним насміхаємось, знаючи, хто Він такий.

Не можна з байдужістю проходити повз хрест Ісуса, так, ніби це мене не стосується. Навпаки: підійдімо ближче до хреста. Той, Хто на ньому висить, помирає за нас. Він вартий нашої вдячності та любові.

 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *