Ходімо до Вифлеєма

«Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.” І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам.”» (Лк. 2, 8…15).

Дивна річ: майже дві тисячі років, незважаючи на зміну історичних, культурних, політичних епох людство з подивом і цікавістю приймає звістку про Пришестя у світ Христа. Святе Євангеліє ? книга, що оповідає про цю подію ? продовжує знову й знову перевидаватися найбільшим у світі мільярдним тиражем. Навіть саму історію планети Земля після цієї Події людство вголос охрестило Новою Ерою.

З того часу суперечки про Христа не припиняються. Багато хто в Нього вірять, багато сумніваються, багато відкидають і навіть убивають тих, хто проповідує про Нього. Але при цьому в усі часи мало хто не цікавився Ним. У певному розумінні майже кожна людина хоч раз у своєму житті подумки ставить перед собою мету «піти до Вифлеєма й подивитися, що там трапилося». Хтось виходив із цього Вифлеєма байдужим, хтось ? зацікавленим. Для дуже великої кількості людей ця перша зустрічі з Христом поставала певним рубіконом, що розділяє життя на «до» і «після». А багато хто навіть вирішував ніколи більше не залишати Ісуса, слідуючи за Ним, куди б не покликав їх Євангельський заклик. Але все ж більшість, здійснивши свою уявну подорож до Вифлеєма й побачивши Богочоловіка Христа, поверталися у свій звичайний світ, переповнений повсякденною метушнею, і більше про Нього не згадували … Так що ж це весь цей час люди бачать у Вифлеємі? Чому перша зустріч з Ісусом справляє на них таку феноменально протилежну дію?

Когось Христос дивує своєю незвичайною проповіддю. Адже ні до, ні після Нього ніхто не зміг створити більш досконалого вчення. Чиюсь душу зворушують оповіді про чудеса й зцілення, які Він творив. Адже часто люди починають шукати Христа тільки тоді, коли всі людські засоби не приводять до успіху, і залишається сподіватися тільки на диво. І чомусь лише деякі, зустрівши у своєму житті Христа, зауважують у Ньому найголовніше. Про це головне сказав колись людству апостол Іоанн Богослов. «І ми бачили і свідчимо, що Отець послав Сина – Спаса світу.» (1 Ін. 4, 14). Спаситель ? от Кого ми побачимо у Вифлеємі. Це беззахисне Немовля, цей відомий Учитель із Назарета, цей принижений і розіп’ятий на Хресті Чоловік, цей воскреслий Бог, що переміг смерть ? це наш Спаситель! Усе це потрібно було Йому звершити, щоби нас урятувати!

І саме тут, на найголовнішому місці, людство спотикається об наріжний камінь. «А від кого, власне, ? запитує воно, ? чи від чого Він нас урятував?» Ми як страждали, так і страждаємо, як вмирали, так і вмираємо. Та й не тільки ми, а «…все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.» (Рим. 8, 22). І багато хто не міг, не може і, напевне, не зможе вмістити, усвідомити своїм розумом те, що зробив для нас Бог, що Він змінив у долі цілого Всесвіту Своїм Різдвом.

Щоб зрозуміти, що змінилося, спершу потрібно добре усвідомити, що ж було. Біда в тому, що більшість із нас цілковито глухі до духовності. Ми звикли мислити лише земними, матеріальними категоріями. Подібно до найпростіших амеб, ми зводимо сенс свого буття до оволодіння джерелами їжі, до зростання й розмноження. Мало хто з нас по-справжньому замислюється про те, що крім тіла в нас іще є й душа. Від того, що ми про неї забули, вона нікуди не зникла. Вона не зникне навіть і тоді, коли наше тіло нічим не буде відрізнятися від чорнозему. На превеликий жах, забувають про душу не одна-дві людини, а мільйони людей. Мільйони не відчувають у собі проявів духовного! Бездуховним зараз усе частіше називають усе наше суспільство. Саме ця байдужість до душі не дає нам відчути у Христі Спасителя. Ця обставина перетворила світлий День Різдва Христового на що завгодно: на карнавал, Holyday, але тільки не на День початку нашого Спасіння.

Два тисячоліття тому іудеї сподівалися побачити в Ісусі Того, Хто повинен визволити Ізраїль (пор. Лк. 24, 21). Але від чого Він їх повинен був визволити, вони так і не зрозуміли. Точно так само часто чинимо й ми, приходячи до церкви як до магазину або до поліклініки, вимагаючи від Бога негайного вирішення всіх наших життєвих проблем. Але ж якби люди не намагалися від Бога чогось вимагати, а спробували тихо, у мовчазній увазі послухати, що Він нам каже… Чи багато хто з нас по-справжньому прислухалися до Христа, Котрий віщує зі сторінок Євангелія слова вічного життя (Ін. 6, 68)? Зате скільки сил і розуму людського витрачено на заперечення цих слів, що навіть і не були до слухані до кінця!

Євангеліє дозволяє нам побачити те, чого не бачило око, почути те, чого не чуло вухо, відчути те, що навіть і не спадало на серце людині. Євангеліє дає нам радість відчуття того, що приготував Бог люблячим Його (1 Кор. 2, 9). Це неможна відтворити земними образами, не можна вловити фізичними почуттями. Це може зазнати тільки той, Хто слухає слова Його, і вірує в Того, Хто послав Його (Ін. 5, 24). Сенс Різдва пізнається тільки людською душею. Багато хто в ці дні «ідуть до Вифлеєму, щоб подивитися, що там трапилося». На жаль, за блискучими ялинками й дідами морозами мало кому вдається помітити у Вифлеємі Самого Христа. А Він тихо кличе нас: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мф. 11, 28).

Напевно, тому так мало в навколишньому світі залишилося спокою… Світ без упину шумить і поспішає, і ми разом із ним. Хіба можна за цим шумом почути тихий голос Бога? Але нехай кожен із нас у ці святкові дні спробує зупинитися, зайти в храм і тихо-тихо в ньому постояти. Тоді знову на землі може трапитися велике диво, знову Ангели заспівають славослів’я Народженому Христу. Тільки народиться Спаситель уже не в далекому Вифлеємі, а в нашому серці, у нашій душі.

За матеріалами: http://otrok-ua.ru