Що робити, щоб вічне життя осягнути?

Проповідь на 25 неділю по Зісланні Святого Духа

Дорогі брати і сестри, сьогодні ми із вами чули притчу про милосердного самарянина, в якій Христос закликає нас до спасіння. «І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (Лк. 10:25). В цих словах ми чуємо прагнення спокусити Ісуса. Адже законовчитель намагався показати свій богословський вишкіл, прагнув спіймати цього простака із Галилеї, цього мандрівного проповідника на якійсь деталі із Второзаконня чи Левіта. Проте Ісус, відповідаючи на це важливе питання, запитує законовчителя: «В законі що написано? Як там читаєш?» (Лк. 10:26). Насправді, як можна багато дізнатися про людину, запитавши її про свою віру: «Що написано в Євангелії? Як читаєш його? Що для тебе найголовніше? Хто для тебе Христос? Як ти віриш?». З давніх часів саме такі запитання ставили людині, котру готувалися прийняти в християнську спільноту. І відповіддю був Апостольський Символ Віри. З того часу пройшло багато століть, а відповідь залишилася одна і та ж: людина, котра готується до прийняття Тайни Хрещення, відповідає тим самим Апостольським Символом Віри.

Христос відразу ставить речі на свої місця. Він відразу показує Хто – Спаситель, а хто – людина, котру потрібно спасати. Тепер вже не законовчитель спокушає Христа, а Ісус «екзаменує» юдейського богослова про найважливіше в житті: як ти віриш? І тут законник правильно розставляє цінності: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого» (Лк. 10:27). Можливо, що і цей самий законовчитель нераз дослухався до слів цього мандрівного Пророка. Проте питання про те, хто є «ближнім» завжди було і залишається для людини досить болючим. В релігії цього законовчителя ближнім була близька людина, а ось чужинець чи незнайомець ним зовсім і не вважався, його можна було й не любити. Проте у вченні цього Пророка він чує зовсім протилежне: людина повинна прийти на допомогу тим, хто її потребує чи перебуває у край важкому становищі. І неважливо ким ця людина є для тебе: чи знайомою, чи чужинцем, чи просто потребуючою.

 На питання: «А хто мій ближній?» (Лк. 9:29), законовчитель отримує притчу про милосердного самарянина. Проте ця притча відповідає на ще одне запитання про спасіння: «Що потрібно робити, щоб осягнути вічне життя?». Притча про милосердного самарянина – це притча про Христа, Котрий прийшов у наш світ, щоби спасти занепале в гріхах людство. І юдей, котрий чув цю притчу уособлював себе із людиною, на котру напали розбійники. Юдеї і самаряни – ненавиділи, знущалися та висміювали один одного. І Христос бачив, що людство потрапило в руки розбійника-диявола, котрий збив його до півсмерті, залишивши в гріховних ранах та хворобах, помирати наодинці.

Відкриваючи тайну спасіння, Христос розкриває, як самарянин знайшов помираючого, допоміг йому, очистив його рани, перев’язав їх. Він врятував помираючого від неминучої смерті. Він не тільки подбав про нього, але поклопотався про повне його оздоровлення, заплативши за догляд, лікування та будь-яку потребу цього скривдженого чоловіка, пообіцявши повернутися.

І коли законовчитель зрозумів сенс цієї притчі, то Христос знову відкриває йому тайну спасіння: «Іди і ти роби так само» (Лк. 10:37). Це і є відповідь Христа на запитання законовчителя. Спасіння – це тайна, а тайна – це завжди співпраця із Богом. Мало бути прощеним, мало бути оправданим, мало бути зціленим: необхідно жити так, щоби уособлювати слова: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2:20). Мало знати в чому полягає добро, потрібно безперестанку творити його.

Ми із вами, дорогі брати і сестри, часто знаходимося в присутності Бога, в місці, де Він перебуває, ми чуємо, як Його голос говорить нам про любов, ми свідчимо та проголошуємо, що віримо в цього Бога, Котрий є Любов’ю, Котрий віддав Свого Єдинородного Сина, щоби кожен із нас отримав спасіння.

Мине ще трохи часу і кожен із нас покине Храм: протягом цього тижня ми зустрінемо чимало людей на своєму життєвому шляху. Задумаймося тоді на кого ми будемо: чи ми будемо схожі на священика, чи на левіта, чи на цього милосердного самарянина. Не забуваймо піклуватися про тих, хто потребує нашої допомоги; про тих, хто перебуває в смутку та потребує нашої розради; про тих, хто голодний та спраглий, хто потребує їжі; про тих, хто перебуває у хворобі, хто потребує одягу, хто потребує лагідного слова. Нехай наша віра засіяє в їхніх життях, нехай наша любов огорне кожного із них.

Адже ця притча – це пряма дорога до нашого із вами спасіння. Вона вчить нас поважати один одного, піклуватися один про одного, і пам’ятати, що інколи одне тепле слово, один пильний порух може повернути життя людини, котра в самотності стоїть перед обличчям власного життя. Нехай кожного із нас благословить Господь стати тим милосердним самарянином до усіх, хто нас оточує. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com