Проповідь на першу Неділю Великого Посту

В першу неділю Великого Посту Церква пропонує нам до роздумів євангельський уривок про покликання Христом апостолів.

«Апостол» – це «посланець», його місія проголошувати світу Благу Новину. Ісус вибирає 12 апостолів, знаючи, що вони здатні нести Його благодать, проповідувати Євангелія цілому світу. Учень, якого любить Ісус, уособлює собою кожного із нас, кожного, хто бере участь в Євхаристійній трапезі; хто поклоняється Ісусу, йдучи Його шляхом аж до самого підніжжя хреста; живе зустріччю із Воскреслим Христом; вірить, надіється та присвячує своє життя Богу.

В людському житті існує безліч різних покликань. Коли Ісус кличе когось із нас йти за Ним, то Він підбирає таку «техніку», яка найбільше підходить до людини. Це ми бачимо із історій покликань апостолів. В кожного із них особлива, притаманна тільки йому історія, історія великої любові.

При зустрічі Андрія і іншого учня ми бачимо, що не Ісус кличе їх.: «Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?». Відрік він їм: «Ходіть та подивіться.» Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години» (Ів. 1:35-39). Вони самі шукають Його, тому що чули свідчення Івана. Ці «шукачі Бога» зустріли Бога. Вони вже знаходилися на духовній дорозі, жили в правді. І ось вони зустрічають саме Того, Хто воплочує в Собі все те, що вони шукають і чого так прагне їхнє серце. Вони ідуть за Ним. Тепер вони вже прямують не за ідеалом, а за живою особистістю. Все те, що відбулося із ними наскільки важливе, що вони все пам’ятають до дрібниць. Вони прийшли, побачили і назавжди залишилися з Ісусом.

Щодо покликання Симона-Петра, то ми дізнаємося, що він чує про Ісуса від брата і погоджується зустрітися з Ним. Його приводить до Христа інша людина. Зустріч із Христом наскільки дивовижна, що Симон стає зовсім іншою людиною, навіть змінює ім’я. Ісус преображає його, дає йому можливість стати тим, над чим він навіть не замислювався. Це покликання-відновлення, яке допомагає людині відкрити свою справжню особистість

Відносно покликання Филипа ми бачимо, що Христос Сам його кличе. Він слухається голосу Ісуса, залишає все, тому що бачить в Ньому надію свого народу. Він бачить Того, Кого в глибині серця завжди шукав. Той, про Кого говорило передання, батьки, релігія, виходить йому назустріч і закликає приєднатися до Нього та йти вслід за Ним.  Филип не може стримати своєї радості в собі, він стає посланцем.

В історії Натанаїла ми зустрічаємо цікаву фразу: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися» (Ів. 1:46). Яка гарна порада! Якщо б Филип став дорікати Натанаїлу в його невірстві, то міг би образити його, якщо б він став переконувати його, то для Натанаїла ці докази виявилися б зовсім слабкими і він би утвердився в своїх сумнівах. Проте Филип пропонує йому самому все перевірити. А це в свою чергу приводить до того, що Натанаїл знайомиться із Христом. Він підходить до Ісуса із цікавості і навіть з певним скепсисом. Він хоче тільки подивитися на Ісуса, проте Він відразу торкається глибини його серця. Натанаїл прагне тільки поглянути на Ісуса, а виходить, що Ісус вже давно бачив його під смоківницею. Для юдеїв бути під смоківницею означало молитися, роздумувати над Словом Божим. Коли Натанаїл роздумував над Святим Писання, Хтось просто читає в його серці. Адже неможливо наблизитися до Христа, залишаючись тільки спостерігачем. Потрібно віддатися Йому цілком.

Натанаїл отримує від Христа велику похвалу: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства» (Ів. 1:47). Натанаїл був справжньою Божою дитиною, незважаючи на тяжкі часи. Він володів тим, що можна отримати тільки через благодать, – чистим серцем, в якому не було жодної краплі лукавства. Він був переконаний в тому, що бачив в Писаннях. Він твердо тримався того, про що писало Писання, незважаючи на думки фарисеїв, садукеїв та модних релігійних ідей. Натанаїл був чесним старозавітним віруючим, проте в своїй чесності був самотній. Саме через це його хвалить Ісус, називаючи: істинним сином Авраама, істинним юдеєм, не тільки нащадком Якова в тілі, але нащадком Ізраїля в серці.

Покликання Натанаїла – це покликання всіх тих, хто шукає Бога в правді свого серця.  Прийде обов’язково такий момент, коли вони зрозуміють, що Той, Кого вони шукають, знаходиться зовсім поруч з ними, Він перебуває в них.

Наше із вами християнське покликання – це досвід Бога. Це дружба, яка виникає між Богом та людиною. Щоби пізнати Божого Агнця, нам недостатньо просто  прийти, побачити і піти за Ним, нам потрібно одночасно і знайти Його, і віддатися Йому, і довіритися. «Ти не шукав би Мене, якщо б ти уже Мене не знайшов», – так говорить Христос Святому Августину.

Шляхи спасіння – різноманітні. Всі правдиві християни отримують одного Духа, омиваються однією кров’ю, служать одному Господу, надіються на одного Спасителя, вірують в одну істину та дотримуються одного Закону. Проте кожне навернення для Бога індивідуальне, в кожного християнина свій досвід. Дух Святий діє в кожній людині на Свій розсуд. Кожного Він кличе саме в такий спосіб, який вважає за потрібний.

Нам, християнам, слід також поводитися з іншими, як Филип із Натанаїлом. Нам слід закликати всіх випробувати нашу віру; переконувати, що кожен може оцінити християнство, випробовуючи його в істинності; запевнювати в тому, що правдиве християнство відкрите для різноманітних питань. Адже в християнстві немає жодних секретів, нам, християнам, немає чого приховувати.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com