Проповідь на неділю самарянки
Дорогі брати і сестри, сьогоднішнє Євангельське читання описує нам розмову Господа нашого Ісуса Христа із самарянкою. Спаситель відпочиває біля криниці Якова, поблизу самарійського міста Сихему. В цей час до криниці підходить жінка-самарянка, щоби набрати в глечик води. Ісус просить її дати напитися.
Самарянка здивувалася такому проханню, бо бачила в особі Ісуса одного із юдейського народу, а вони ніколи не спілкувалися із самарянами, тому й запитала: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки? Бо юдеї не сходяться із самарянами» (Ів. 4:9). Відповідь Ісуса здивувала та вразила її: «Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води» (Ів. 4:10).
Тут Христос говорить із жінкою про воду безсмертя, але вона цього не розуміє, бо думає тільки про матеріальну воду, котра здатна назавжди втомити спрагу. Вона уважно слухає Ісуса і не перестає дивуватися Його всезнанні. Христос відкриває правду її грішного життя, сказавши, що в неї було п’ять чоловіків, а той, котрий живе з нею тепер, також не є її чоловіком. Її духовні очі широко відкриваються, вона бачить у своєму Співрозмовнику не простого чоловіка, а пророка. І розпитує Його про правдиве поклоніння Богу: «Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись» (Ів. 4:20).
Господь не залишає її без відповіді, а відповідає незвичайними словами про поклоніння Богу в Дусі та істині: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:24). І закінчує Спаситель свою розмову із цією жінкою, даючи відповідь на її питання: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, як Він прийде, то все розповість нам. Промовляє до неї Ісус: Це Я, що розмовляю з тобою» (Ів. 4:25-26).
В цій розмові самарянка не бачила і не шукала в своєму Співрозмовнику Месію, Христа, але Він Сам відкривається їй, даруючи вічне життя. І жінка, збентежена такими словами Ісуса, покинула біля криниці свій глечик, забувши чого сюди прийшла, і поквапилася в Сихем, щоби розповісти його жителям про незвичайного чоловіка, котрий знав про її грішне життя та, котрий назвав Себе Месією-Христом.
Вона скликала людей, щоби вони пішли та подивилися: чи це не Христос, про якого пророкували пророки. В цей час з міста повернулися апостоли, котрих Ісус послав купити їжі. Самаряни, котрі збіглися на заклик жінки, почули тільки кінець розмови Ісуса з Своїми учнями. Вони не розуміли слова, котрі говорив Ісус: про невідому їжу, котра полягає в тому, щоби творити волю Небесного Отця; про жнива, котрі уже потрібно збирати; про сівача та женця, котрі отримують однакову винагороду.
Самаряни, почувши слова Христові про вічне життя, смиренно попросили Його відвівати їхнє місто. І Він провів в Сихемі два дні, і ще більше людей повірили в Нього. Самаряни не чули божественної проповіді Христа в Юдеї, не знали Його Заповідей Блаженства, не бачили Його чисельних чудес. Вони не шукали Його, не запитували про Нього, але ця розмова із самарянкою, коли Христос об’явив Себе Месією, та дводенне перебування Ісуса в їхньому місті було достатньо, щоби саме на цих людях збулися слова пророка Ісаї: «Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали» (Іс. 45:1).
Із всіх книг Старого Завіту самаряни приймали тільки 5 Мойсеєвих книг; вони не читали пророків, котрі так чітко проголошували прихід Сина Божого та спасіння людського роду. Їм було достатньо тим словам жінці-самарянці, щоби повірити, прийти та зустрітися із Спасителем.
І не тільки на одних самарянах сповнилися великі слова пророка Ісаї: «Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали» (Іс. 45:1). В житті святих, особливо Христових мучеників, ми знаходимо багато прикладів того, як раптово наверталися до віри в Господа Ісуса Христа погани, котрі спостерігали жахливі муки християн. Надприродна мужність, стійкість та безстрашшя святих мучеників так впливали на поган, що вони самі ставали мучениками, проголошуючи усім свою віру у Христа.
Палка віра у Христа зростає у серцях людей, котрі були вражені Його наукою та словами. Поглянувши на розп’ятого Спасителя, запитаймо себе: «Чи віримо ми у Нього, чи прагнемо йти за Ним, чи любимо Його так, як любили мученики, святі, котрі жертвували своїм життям заради Нього?».
Господь відкриває жінці-самарянці вічне життя та Себе, як Месію. Він чекає на кожного із нас, щоби ми прийшли до Нього, як до свого Месії та Спасителя. Ми послані у цей світ, щоби визнавати та вірити у Христа, ми – Христові апостоли у цьому жорстокому світі, ми – Його свідки та послідовники, наше життя повинно стати прикладом для інших. Наша відповідальність є надзвичайно великою, бо нам потрібно ділитися з іншими тим багатством, тим щастям, тієї вірою, радістю та надією, котру дає нам Христос.
