Проповідь на неділю блудного сина

Євангельське читання Неділі Блудного Сина показує нам молодого бунтаря, котрий повстав проти свого батька. В сучасному світі таких бунтарів є значно більше, як було у часи Христа. Молоді люди покидають батьківський дім шукаючи свого щастя, людина відходить від Бога йдучи за своїми бажаннями. Через досвід блудного сина проходять чимало людей, але не завжди всі можуть віднайти у собі силу та бажання, щоб повернутись до дому свого Батька.

Ця притча це не тільки розповідь про одну людину, це історія всіх нас, це історія цілого людського роду. Син вимагає свою частину спадщини, і йде шукати свого щастя. Він думає, що так він здобуде собі свободу, що так він зрозуміє, що таке справжнє життя. Батько без докорів прощається із ним.

Втеча із батьківського дому не приносить щастя, а приносить тільки сум та голод. Майно все пішло за вітром, друзі зникли, він сам змушений піти в найми, та господар не дбає про нього: «…він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому» (Лк. 15:16).

Так само і наша душа голодує коли ми шукаємо уявної «свободи» та відходимо від Отця, відходимо від Церкви.

Притча про Блудного сина читається в церкві тоді, коли ми готуємось до днів Великого Посту, тобто до днів покаяння. Цей євангельський уривок найкраще показує нам суть покаяння. Блудний син пішов в далекий край. Ті поневіряння на чужині цього блудного сина показують, в якому стані перебуває людина, якщо вона грішить. Тільки зрозумівши свій стан, ми можемо пережити те, що Церква називає покаянням про це сьогоднішнє євангеліє говорить так: «Опам’ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого» (Лк. 15:17-20).

Юнак спам’ятався, думки про рідний дім не давали йому спокою, він розуміє, що втратив право називатись сином, він усвідомив свою невдячність до батька, він готовий стати у нього слугою. Він іде, повертається до батьківського дому він вагається між страхом та надією. Виявляється батько давно чекає на нього, вибігає йому на зустріч, щоб його обняти.

Так Господь очікує на кожного із нас, хто захоче повернутись до Нього, кажучи: «…Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!» (Лк. 15:18).

Покаяння не полягає в сумі над нашим життям, чи переліченням гріхів на Таїнстві Сповіді, справжнє покаяння полягає в тому, що ми розуміємо що ми віддалились від Бога, що ми перебуваємо в далекому краї і відчуваємо голод спілкування із Богом. Відчувши це, ми починаємо шукати дорогу назад до Батьківського дому, до Бога.

Ця притча не просто говорить нам про важливість нашого навернення нашого покаяння, але так само вона говорить нам, що Бог шукає нас, своїх блудних синів та дочок. У притчі читаємо: «…І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк15:20). Син ще далеко, але батько його виглядає шукає за ним. Бог шукає людину, а коли її знайде то вже не пригадує зла та не дорікає, але тішиться, «…бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» (Лк.15:24).

Ця притча показує, що Бог любить нас усіх, без винятку, любить того, хто зухвало відходить геть і того, що ніби то є поруч, але насправді є чужим та віддаленим, а Бог просто любить та чекає коли ми прийдемо.

Церква пригадує нам, що якщо ми заблукали зійшли на манівці, то завжди є Хтось Хто постійно шукає нас і шукає до тих пір, поки нас не знайде. Проте є одне але: від нас вимагається щоб ми захотіли прийняти навернення, щоб ми побачили свій стан, щоб ми захотіли жити Божим життям.

В сьогоднішню неділю в церкві співається псалом 136 «На ріках Вавилонських». Це пісня вигнанців, це сум стародавнього Ізраїлю за втраченою батьківщиною, але це так само і наш сум над втраченою Божою благодаттю. Церква співає: «Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон» (Пс. 136.1). Це псалом вигнання але це так само і псалом покаяння, любові та навернення. Грішник котрий поневіряється на гріховній чужині згадує про дім Отця: «Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, нехай забудеться моя десниця!» (Пс.136:5).

«Встану та й піду…» які прості слова, але як буває їх тяжко промовити, але від цих слів залежить все в нашому житті.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com