Покаяння Відкрий мені двері, Життєдавче
В цю неділю Церква пропонує нам Євангельську притчу, яку Господь розповів для тих, як каже божественний євангеліст Лука, які були впевнені у собі, що вони праведні, і принижували інших (Лк. 88,9). Господь каже нам у притчі, що до храму зайшли помолитися два чоловіки. Один був фарисей, а інший був митар. Фарисей прийшов, став у храмі спереду і почав дякувати Богові такими словами: «Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники; не такий, як цей митар, бо я пощу два рази на тиждень, зі свого статку, зі свого прибутку даю десятину» (Лк. 89,11). І всі ці свої досягнення, які перераховував фарисей, дійсно були у нього великими з точки зору виконання закону юдейського.
Тому що юдеям, у той час, за законом, треба було постити один день на тиждень, а цей фарисей постив два дні. Тобто, цей фарисей перебільшував те, що робили всі юдеї, покладав на себе більший подвиг, ніж того вимагав закон. З усього свого прибутку він давав десятину на храм, можливо він давав якусь допомогу й тим, які потребували: сиротам, знедоленим, вбогим. І це, також, було його досягненням у виконанні закону юдейського.
Але єдиного, чого не вистачало фарисею, щоб він був оправданий перед Господом так, як був оправданий митар зі своє молитвою, йому не вистачало відкинути свою зверхність, відкинути своє осудження, зневагу до ближнього, й проявити, навпаки, любов, вміти принизити себе, побачити у собі недосконалість й, тим самим, усвідомити свою гріховність перед Богом, щоб заслужити собі оправдання.
Митар же був представником юдейського народу, але він був найманцем римлян, окупантів, які, на той час, поневолювали юдеїв, обкладали їх податками. Римляни наймали та змушували деяких представників юдейського народу бути так званими митарями. Ці митарі змушували юдеїв платити податки на чужу Римську державу, правдами і неправдами оббирали свій народ, через що митарів дуже не любили й, навіть, ненавиділи юдеї. Тому фарисей, у сьогоднішньому Євангельському читанні, перераховуючи грішників, так зверхньо говорить, звертаючись з молитвою до Господа: «Дякую Тобі, що я не такий… як цей митар» (Лк. 89,11).
А митар, усвідомлюючи свою гріховність, недосконалість, усвідомлюючи те, що милосердя Боже не можна заробити, не можна викупити, а милосердя Боже треба виблагати у Господа, цей митар став при вході до храму, вважаючи себе недостойним ввійти далі й стати спереду, став на коліна, б’ючи себе в груди, немовби караючи себе за свої гріхи, й нічого не говорив, крім цих слів: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 89,13).
Роблячи висновок з цієї притчі, Господь говорить про митаря, що «цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той». Тому що, той, хто підносить себе, буде принижений, а хто принижує себе, той піднесеться (Лк. 89,14).
Як можна цю притчу віднести до наших днів, як можна її співставити з кожним з нас? Напевно, ми, в деякій мірі, так само буваємо подібними до фарисея, коли, бачачи якусь недосконалість, помилку, якийсь проступок нашого ближнього, сусіда, ми засуджуємо цього ближнього, який спіткнувся, обговорюємо це з іншими. Дуже часто, бачачи гріхи, провини наших ближніх, ми не стараємося їм допомогти – зустрітися, переговорити на одинці, можливо ці люди не усвідомлюють гріховності у тому чи іншому власному вчинку. Ми, навпаки, робимо так, щоб як можна більше людей дізналося про чужі проблеми, гріхи й, тим самим, ми прирівнюємося до сьогоднішнього євангельського фарисея, дякуючи Богові, що ми не такі грішні, як хтось інший, наш ближній, сусід, який згрішив тим чи іншим гріхом…
Ми часто не помічаємо у своєму оці тієї величезної колоди гріхів, які бувають у нашому власному житті, коли ми ображаємо своїх рідних, близьких, коли зневажаємо своїх батьків, коли не звертаємо належної уваги на виховання своїх дітей. У таких випадках ми не можемо бути подібними навіть до сьогоднішнього євангельського фарисея, бо не виконуємо навіть того, що повинні виконувати, будучі християнами.
Не кожен з нас, вставши рано, читає ранкові молитви, щоб отримати Боже благословення на новий день; не кожен з нас, сідаючи снідати, обідати чи вечеряти, перед їжею читає молитву «Отче наш…», а після їжі – молитву подяки; не кожен з нас читає ввечері, перед сном, вечірні молитви, щоб подякувати Господу за прожитий день й попросити благословення на наступну ніч; не кожен з нас, лягаючи спати, робить іспит власної совісті, аналізуючи прожитий день, згадуючи свої добрі й погані вчинки; не кожен з нас пам’ятає, що треба не те, щоб десятину платити, а хоч невелику, посильну пожертву робити чи на храм, чи допомагати вбогим людям, сиротам, які потребують нашої допомоги. Не кожен з нас пам’ятає про те, що недільний, святковий день треба присвятити Господу Богу, бо це є одна з Його Заповідей. Бо Господь сказав: «Шість днів працюй, а сьомий день присвяти для Господа Бога твого».
У сьогоднішню Неділю митаря і фарисея Церква починає співати покаянний піснеспів «Покаяння відкрий мені двері, Життедавче…», щоб Господь відкрив двері покаяння для нашого серця, для того, щоб ми могли, усвідомлюючи нашу гріховність, покаятися.
Входячи у Великій піст, у Святу Чотиридесятницю, необхідно розуміти його значення. Відвідуючи постові богослужіння, слухаючи покаянний канон святителя Андрія Критського, необхідно усвідомлювати їхній зміст. Які прекрасні там звучать слова, що западають у душу й змушують нас плакати за наші гріхи, закликають нас ставати кращими, добрішими. Щоб, принісши покаяння під час Великого посту, ми очистили свої душі і достойно зустріли Воскресіння Христове!
Тому у сьогоднішній недільний день митаря і фарисея, й у подальші дні, які готують нас до Великого посту, і в самий Великій піст, й в усі дні нашого подальшого життя давайте старатися уподібнюватися фарисею у відношенні до виконання Заповідей Божих, що повинні робити всі християни – молитися, постити, відвідувати богослужіння, й уподібнюватися митарю з його покаянною молитвою, для того, щоб ми постійно у своєму житті могли звертатися до Бога й казати: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 89,13). І ця молитва завжди буде допомагати нам ставати кращими і буде прокладати нам дорогу до вічного життя у Царстві Небесному. Тому, що ми будемо такими словами принижувати себе, будемо усвідомлювати свою людську гріховність і згадувати слова, які Господь сказав, закінчуючи сьогоднішню притчу: «всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 89,14). Амінь.
