Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю…

iscelenie_slugi_sotnikaЄвангельське читання четвертої неділі після Зіслання Святого Духа говорить нам про оздоровлення слуги сотника. Євангеліє не говорить нам як цей сотник називався, з якого міста чи країни він походив. Зазвичай, на службу приймали чужинців, які не були пов’язані із місцевим населення. В багатьох випадках Римська армія відряджала перевірених та надійних командирів для кращого контролю над жителями захоплених територій та місцевими правителями.

Для того, щоб краще зрозуміти, який уряд займав сотник у римському війську, слід мати на увазі те, що основною одиницею Римської армії був легіон. який складався приблизно з 6 тисяч  солдат. Легіон ділили на 60 центурій або сотень, на чолі кожної такої сотні стояв сотник. Сотником міг бути професійний вояка, який мав авторитет серед солдат. На сотниках трималася дисципліна та виконання військових завдань.

Напевно, одним із таких сотників і був цей чоловік. про якого Христос сказав, що «…Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри» (Мт. 8,10), як у цього сотника.

Євангелист Матей розповідає, що у цього військового занедужав слуга і цей сотник. який перебував у Капернаумі, підійшов до Спасителя, щоби попросити про його зцілення: «Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко». Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його». Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить». Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри» (Мт. 8, 5-10).

Чим для нас цікавий, чи, краще сказати, корисний цей євангельський уривок? Коли людина досягає певного суспільного статусу, титулу, якоїсь керівної посади, то нерідко такі люди зазнаються, впадають у гордість, пишаються своїми успіхами та дуже часто переоцінюють свої можливості. Саме про таких людей народ говорить: «Не дай Бог з Івана пана».

Якщо ж говорити про римлян, то вони, як і будь-які завойовники, були переконані у власній вищості над підкореними народами. Проте цей сотник був зовсім іншим, його слова відкривають глибину смирення душі: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» (Мт. 8,8).

Зі слів Євангелія бачимо, що сотник дуже прихильно ставився до своїх підданих, що було великою рідкістю на той час. Його доброта підтверджується особливо тим, що був у нього «слуга хворий, що мав вмирати, і він був дорогий для нього». Сотник не ставиться до слуги, як до речі, а бачив у ньому найперше дорогу людину, любив його, і тому переживав за його здоров’я.

Турбота про хворого слугу свідчить, що він є людиною богобоязливою, і коли прийшов Ісус у його місто, то просив у Нього оздоровлення слуги, не вимагаючи заходити до його дому, бо вважав себе негідним такої великої честі – присутності Ісуса у своєму домі. Таким було розуміння життя у сотника і його віра у Божу всемогутність.

Мені доводилося читати інтерв’ю одного професійного скелелаза, коли його запитали про якості, які необхідні для тих, хто збирається підкорювати гори, то він відповів, що важливими є фізична форма, знаряддя, підготовка, але головним на його думку є вміння бачити реальність такою, якою вона є насправді.

Цей скелелаз зазначив, що в горах кожна людина повинна усвідомлювати свої можливості та зважувати недоліки, бо секрет альпінізму полягає саме в розуміння реальності. Той, хто не викривлено бачить реальність буде у безпеці, не зважаючи на погану підготовку чи недосвідченість. Навпаки, той, хто бачить лише те, що хоче бачити – ризикує загинути.

Ці слова, сказані про гори, – актуальні і в щоденному житті. мудра людина бачить життя таким, яким воно є, а не таким, як би їй цього хотілося. Мудрець завжди лишається чесним із самим собою, бачачи власні можливості та недоліки. Цей принцип стає важливим для духовного життя.

В історії про зцілення слуги сотника бачимо два протилежні твердження. Юдейські старшини говорять про сотника: «Він достойний, щоб ти йому зробив це» (Лк. 7,4), а сам сотник про себе говорить: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю…» (Мт. 8,8). Сотник дивиться на себе очима віри і усвідомлює власну гріховність, бачить реальність не викривленою.

Приклад сотника вчить, що істинно віруючі бачать власні недосконалості та визнають себе негідними в очах Божих. Натомість грішники вважають себе гідними й виправдовують власні беззаконня.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com