«Чоловік цей справді був Син Божий» (Мр. 15,39).

Страта через розп’яття на хресті була на Сході найганебнішою, найжорстокішою та найболючішою. Так в давнину страчували тільки найзапекліших злочинців: розбійників, вбивць, бунтівників та злочинних рабів. Крім нестерпного болю та задухи, розіп’ятий відчував невимовну спрагу та смертельну душевну пустоту.

За вироком синедріону, який затвердив римський прокуратор Юдеї Понтій Пілат, Господь Ісус Христос, Син Божий, був засуджений на хресну смерть через розп’яття.

Смерть прийшла в світ разом з гріхом Адама. Христос Спаситель – Новий Адам – не мав гріха, але взяв на себе гріхи цілого людства. Для того, щоб визволити людей від смерті та пекла, Господь Ісус Христос прийняв цю хресну смерть добровільно.

Коли Спасителя привели на місце страти, на Голготу, то римські воїни, виконавці страти, давали Йому пити оцет, змішаний з жовчю. Цей напій притупляв почуття болю і зменшував болісні страждання того, кого розпинали. Господь відмовляється. Він бажає випити всю чашу страждань.

З Христа зняли одежу, і тоді розпочався найжахливіший момент страти – прибивання до хреста. за свідченням євангелиста марка: «Була ж: третя година, коли вони розіп’яли його» (Мр. 15,25. На нашу годину це було близько дев’ятої години ранку.

Коли воїни підняли хрест, то в цей жахливий момент пролунав голос Спасителя з благанням за Своїх безжалісних убивць: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23,34).
Поруч з Христом розіп’яли двох розбійників: одного праворуч, а іншого – ліворуч.

Воїни, які розп’яли Ісуса, ділили між собою Його одежу. Верхній одяг розірвали на чотири частини, а за хітон кинули жереб – кому дістанеться. За переказами цей хітон був витканий Пречистої Матір’ю Спасителя. Вороги Христа: книжники, фарисеї та старшини народні – не переставали злословити Господа, який висів на Хресті. Насміхаючись, вони говорили: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїлю: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього» (Мт. 27,42).
Розбійник, розіп’ятий ліворуч від Христа, також зневажив Божественного Страждальця.

Інший же розбійник, навпаки, докоряв йому, кажучи: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару?. Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк. 23,40-42).

Милосердний Господь прийняв щире каяття цього грішника і відповів розсудливому розбійникові: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю» (Лк. 23,43). Біля хреста стояли не тільки вороги Христові. Стояли тут Його Пречиста Мати, апостол Іван, Марія Магдалина і ще декілька жінок. Вони з жахом і співчуттям дивилися на муки Розп’ятого Спасителя.

Побачивши Свою Матір та улюбленого учня, Господь Ісус Христос сказав: «Жінко, ось син твій» (Ів. 19,26). Потім, звернувши Свій погляд на Івана, промовив: «Ось матір твоя» (Ів. 19,27). З того часу апостол Іван взяв Матір Божу до себе в будинок і до кінця Її життя піклувався про Неї.

Починаючи з шостої години, сонце затьмарилося, і темрява огорнула всю землю.

Близько дев’ятої години за юдейським часом, тобто в третій годині пополудні, Ісус голосно вигукнув: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27,46). Це переживання богозалишеності було найстрашнішою мукою для Сина Божого.

«Спраглий я!» (Ів. 19,28), – сказав Спаситель. Тоді один з воїнів намочив губку оцтом, надів її на тростину і підніс до висохлих губ Христа.

«І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось» (Ів. 19,30). прийшов той момент, коли збулася обітниця, відбулося спасіння людського роду.

Слідом за тим Спаситель вигукнув: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа» (Лк. 23,46).

Син Божий помер на Хресті. І земля здригнулася. Завіса в храмі, яка закривала Святе Святих, роздерлась надвоє, відкриваючи людям вхід в закрите, – в Царство Небесне. І як знамення перемоги Господа Ісуса Христа над смертю, багато тіл померлих святих воскресли і після Воскресіння Господнього увійшли в Єрусалим.

Бачачи, що сталося на Голгофі, всі жителі Юдеї були охоплені страхом. І навіть для розпинателів-поган стала очевидною велика істина Христового Божества: «Чоловік цей справді був Син Божий» (Мр. 15,39).