Секрет щасливого шлюбу Толкіна

Вони прожили разом 55 років. Джон і Едіт Толкін є прикладом найгарнішого подружжя. Відомий письменник поділився секретом щасливого шлюбу у листах до своїх синів.

Джон Толкін був романтиком. У віці 16 років він зустрів свою майбутню дружину, Едіт, відразу закохався і призначив їй побачення у місцевій кав’ярні. Коли священик, який був його опікуном, дізнався про цей роман, то заборонив зустрічатися з Едіт доки Джонові не виповниться 21 рік. Все заради того, щоб він міг спокійно довчитися.

Толкін підкорився цьому рішенню. Цілих 5 довгих років він чекав на ту, в котрій розпізнав свою «споріднену душу». Вечером того дня, коли йому виповнився 21 рік, він написав листа до Едіт, в якому розповів про свою любов і попросив її руки. Через тиждень вони були заручені.

Протягом всього свого життя Толкін продовжував писати любовні листи своїй дружині, а у записках до приятелів згадував про неї з захопленням. Але, мабуть, найважливішим і найвідомішим свідченням його любові до дружини стало те, що він вписав її до міфології Середзем’я в баладі про Берена і Лютьєн. Важко було би знайти більш непорушний доказ.

В листі до сина Крістофера автор писав: «Ніколи не називав Едіт іменем Лютьєн, але саме вона була джерелом натхнення для цієї повісті, яка в той час була центральною частиною Сільмаріліону. Історія була створена на невеличкій лісовій галявині, всіяній конюшиною неподалік від містечка Роос у графстві Йоркшир, де потягом короткого часу розташовувався гарнізон Гамбер; нам з коханою тоді пощастило мешкати разом. Вона тоді мала чорне, як ворон, волосся і гладку шкіру. Її очі блищали яскравіше, ніж коли-небудь. Вона танцювала і співала».

Навіть після смерті Толкін не залишив свою Едіт. Його було поховано біля неї в одній могилі. Під їх іменами написали «Лютьєн» і «Берен». Толкін дуже сильно кохав свою дружину.

Справжня любов болить

Дж.Р.Р.Толкін жив у щасливому шлюбі протягом 55 років. Сьогодні кількість розлучень зростає, а дехто, відмовляючись від моногамічних зв’язків, стверджує, що це не тільки неможливо, але і шкідливо.

Що було у Толкінів, чого не мають інші подружжя? Яким чинон підтримувався їхній зв’язок? Відповідь проста: Толкіни розуміли, що справжня любов – це самовідданість. Сучасність розуміє любов, як чисте почуття, яке фокусується на власних потребах. Якщо хтось тебе бентежить, стає причиною того, що твоє серце починає битися сильніше, якщо ви розумієте бажання одне одного – тоді можете сказати, що вас пов’язала любов (за сучасним розумінням).

Але Толкін, глибоко пов’язаний зі своєю дружиною, відкинув цю частину визначення любові. Він розумів її більш по-католицькому, як самовідданість. Як те, що вимагає принесення в жертву своїх натуральних інстинктів в якості осмисленого акту волі.

Щоб показати як розумів Толкін подружнє кохання, хотілося би поділитися з вами фрагментом його листа до свого сина Міхаеля. Багато читачів не знали відомого письменника з цього боку. Для тих, хто бачить любов, тільки як почуття, його слова можуть здаватися шокуючими, або навіть образливими. Однак вони показують правду, котру можна зрозуміти і відчути через приклад іншого, щасливого подружжя.

Порятунку немає

Фрагмент листа:

“Чоловіки не моногамні. Не треба прикидатися. Чоловіки все ж не здатні втримати свою природу. Моногамія (хоча протягом довгого періоду часу були підстави до її успадкування) є для нас, чоловіків, елементом етики, яка приймається нами згідно з нашою вірою, але не нашим тілом. Сутністю грішного світу є те, що [живучи з одним] не можна отримати того, що найкраще підходить для отримання задоволення або самореалізації (яка насправді хороша назва для того, що є цілковито протилежним «реалізації» інших людей). У цьому світі те, що найкраще, осягається через жертовність і терпіння. Вірність в християнських подружжях передбачає мортифікацію (погашення власного еротичного прагнення – прим. перекл).

Для християнина порятунку немає. Шлюб може допомогти йому освятити і скерувати його сексуальне бажання вірним шляхом. Благодать причастя може допомогти йому в боротьбі. Але боротьба завжди залишатиметься [в його житті]. Цього не уникнути. Голод можна втамувати лише регулярними прийомами їжі. (…)

Жоден чоловік, незалежно від того, наскільки сильно він кохав свою дружину в молодості, не міг бути їй вірним думками і тілом без прийняття такого свідомого рішення, без самозречення. Занадто мало таких людей, щоб можна було про це говорити навіть серед тих, хто зростав «у Церкві». Поза нею про таке майже ніхто й не чув.

Коли чари слабшають або просто справи йдуть все гірше, чоловік думає, що він зробив десь якусь помилку і мусить пошукати іншу «споріднену душу». А цією «спорідненою душею» часто здається чергова приваблива особа, яку він зустрічає. Особа, яка б із задоволенням і з користю для себе пішла з ним до шлюбу, оскільки… І ось тут приходить розлучення.”

І, звичайно, цей чоловік має рацію: він зробив помилку. Але тільки наймудріші з чоловіків наприкінці свого життя можуть зробити більш-менш правильні висновки щодо того, на якій з усіх жінок, яких вони зустріли протягом свого життя, вони повинні були б одружитися. Практично всі шлюби, навіть щасливі, є помилкою. В тому сенсі, що майже напевно (у більш досконалому світі, або, навіть, при більшій кількості уваги та турботи у цьому, недосконалому) кожен, як чоловік так і жінка, могли б знайти собі більш підходящих партнерів. Але насправді «споріднена душа» – це є саме та особа, з якою ви одружилися.

В цьому грішному світі можемо керуватися тільки такими речами: розсудливість, обізнаність (рідкісна в молодості, запізнена в старості), чисте серце та вірність волі.

Любов – це боротьба

Як вже говорилося собі, багато хто може бути враженим жорсткими словами Толкіна про шлюб. Говоримо тоді, наприклад, що «якщо дійсно любиш когось, то це не повинно бути важко. Не має бути як боротьба. Шлюб, як жертва? Це образливо! Певно не любиш свою дружину».

Але такий спосіб мислення не дозволяє зауважити одну річ: що справжнє кохання – це боротьба з егоїзмом. Це боротьба з нашою гріховною і занадто самозакоханою натурою. Це вмирання, яке дає життя. Кожна чесний чоловік визнає, що Толкін був правий. Боротьба за чистоту і вірність ніколи не закінчується, незалежно від того, як сильно ви любите свою дружину.

Тому суть любові – це акт волі. Почуття в шлюбі приходять і відходять. Ті, хто живуть у щасливому подружжі завжди вибирають – цей вибір – любити свою дружину більше ніж себе. Обирають пожертвувати своїми короткочасними бажаннями заради довготривалих відносин.

І знаєте, що? Якщо обрати вірність, то щастя завжди буде вам товаришувати. Так багато людей здаються, коли починаються труднощі! А в таких моментах простий вибір вірності і боротьби міг би привести до того, щоб згодом знайти справжнє щастя.

Як написав інший католицький письменник, що також прожив у щасливому шлюбі, Гілберт Кіт Честертон: «Знаю багато щасливих подружніх пар, але ніде ніколи не бачив, щоб люди повністю одне одному підходили. Справжньою метою шлюбу є боротьба і переживання тих моментів, коли розбіжності між вами виходять назовні. Адже з самого початку чоловік і жінка, як такі, не пасують одне до одного».

Справжні радість і щастя у шлюбі можливі. Незліченні пари, в тому числі і шлюб Толкіна, підтверджують цей факт. Але ми ніколи не знайдемо цієї радості, зосередившись тільки на собі.

Парадоксом є те, що ви повинні забути про себе, щоб знайти щастя, якого ви шукаєте.

Чоловіче, якщо ти хочеш вірного і щасливого шлюбу, то повинен померти для самого себе. Маєш поставити свою дружину на перше місце. Мусиш любити її шляхом жертви і самозречення, так само, як Христос полюбив свою наречену, Церкву. Це той секрет, якого так багато хто не знає.

за матеріалами: deon.pl

Джерело: Рropovidnyk.com.ua

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *