Не знайшлося для Нього місця…
Різдво Христове – це найвеличніший празник, це найпрекрасніше поклоніння. Співає славу ангельський хор, пастухи схиляють свої голови перед Немовлям, мудреці з далекого Сходу приносять дари, подолавши чималу відстань, йдучи за зіркою, згідно древнього пророцтва. Сорокового дня в Єрусалимському Храмі старець Симеон проголошує це Немовлятко Спасителем світу, «світлом для просвіщення поган». Ця незбагненна, надзвичайна небесна радість знаходить своє відкинення та зневаження на землі.
Сумні слова апостола Івана підтверджують це: «Він прийшов до своїх, – а свої його не прийняли» (Ів. 1:11). Коли в країну приїжджає якийсь лідер, то його пишно та велично зустрічають: перед його ногами розстеляють доріжку, оркестр грає гимн, керівництво країни поспішає зустріти цього важливого гостя. Проте зовсім не по-царськи зустріли Царя царів, Його народженню раділи тільки декілька людей.
Більшість людей Ізраїлю залишилися байдужими. Люди прийшли на перепис до Вифлеєму, зайняли всі вільні місця, де можна було б поселитися. Свого первістка Марія поклала в ясла, де, зазвичай, ставлять їжу для тварин, бо ця бідна сім’я не змогла знайти місця в заїзді. Найчистіший та Найсвятіший Бог приходить в цей, повний гріхів, світ, народившись серед людської байдужості. Перед нашими очима постає певний контраст: небо та земля, світло і темрява, святість та гріх.
Згодом ці ж самі люди будуть дивуватися Його мудрості та надзвичайним відповідям в Єрусалимському Храмі, з цікавістю слухати Його науку, захоплюватися Його чудами. Проте, як мало людей буде йти вслід за Ним… заради Нього Самого, тому що в Нього «істина вічного життя». І ніхто не заступиться за Нього на суді, окрім язичника Пилата. Навіть після Воскресіння ми читаємо тільки про 120 учнів, які очікували Його в світлиці. І сьогодні, на жаль, нічого не змінилося. Скільки серед тих людей, котрі святкують Різдво, прикрашають свої вулиці, будинки та Церкви, скільки серед них є байдужих до Христа як Спасителя та Господа? Скільки людей приходять, щоби в тиші та чистоті душі приклонитися перед Царем царів?
І, звичайно, знайшлися серед Ізраїлю і ті, хто активно противився Христу з часу Його народження. Через страх втратити владу та всі повноваження, цар Ірод говорить мудрецям про своє бажання «поклонитися» Ісусу, а сам задумує диявольський план згубити Праведного. Пізніше, зрозумівши, що його обманули, він не здається, а посилає військо, щоби вбити всіх дітей Вифлеєма у віці до двох років. Збулося пророцтво Єремії: безутішна матір ридає за своїми дітьми: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає» (Єр. 31:15). Ангел попереджує Йосипа та Марію про небезпеку, яка чигає на їхнього Младенця. Вони втікають в Єгипет. Розпочинаються гоніння, котрі будуть переслідувати Христа впродовж цілого Його земного служіння. Зрештою, жорстокість та черствість людських сердець приведе Ісуса на Голгофський Хрест.
Такою сумною є одна зі сторін Різдва, темними та непроглядними стають декорації, на фоні котрих яскраво сяє Христове світло. Проте, щоби це світло засіяло в наших серцях, нам слід залишити байдужість, впертість, спротив, запитавши себе: чи сьогодні, в моєму серці, віднайде Ісус для Себе місце?
Фото: pixabay.com
