Людські дороги

Один чернець щиро молився до Господа, кажучи: «Господи, Ти милосердний, люблячий, терпеливий наш Небесний Отець, чому ж тоді спасти душу так важко, чому пекло переповнене грішниками?». Він досить довго молився, запитуючи Бога про одне й те ж. І ось, на кінець, з’явився перед ним Ангел, Божий Посланець, й каже:

– Ходімо, я покажу тобі дороги, якими ходять люди.

Вони вийшли із келії, Ангел повів ченця в ліс.

– Бачиш того дроворуба, котрий несе на собі важку в’язанку дров та не хоче скинути хоча б трохи, щоби полегшити свою ношу? Так само буває з людьми, котрі несуть на собі важку ношу гріхів та не бажають каятися.

Опісля показав Ангел ченцю криницю, з якої вихлюпувалася вода.

– Бачиш отого безумця, котрий черпає із криниці воду решетом? Так і люди каються. Черпають благодать прощення, а потім знову впадають у важкі гріхи. І благодать втікає, як вода через сито.

Знову показав Ангел ченцю людину:

– Бачиш чоловіка, котрий поставив поперек коня колоду й намагається верхом в’їхати у ворота, а колода все застрягає і застрягає? Так само люди чинять свої добрі вчинки: без смирення та щирості, а в гордості та вивищенні, не знаючи їхньої справжньої цінності та ваги. А тепер, старче, посуди сам: чи легко спасати Богу таких людей, котрі самі того не бажають?

Зображення ілюстративне: lisa runnels із сайту:  Pixabay