Жінки-Мироносиці

Знов і знов ми нагадуємо один одному цим вітанням “Христос воскрес!”, в якому радісному періоді церковного року зараз перебуваємо. Ми все ще переживаємо радість Христового воскресіння. Ми перебуваємо в Його сяйві. І коли виходиш із цього сяйва, часом світ довкола здається сірим і непомітним.


Дуже спокусливо помічати світ як щось, складене тільки із визначних досягнень, із лідерів. Сучасна система цінностей привчає нас саме на це звертати увагу: читати те, що викликає найбільший розголос, помічати найбільші скандали. Цікавитися долею тих людей, котрі, як прийнято вважати, вирішують майбутнє світу: президентів, прем’єрів, журналістів. І як часто ми не помічаємо повсякденної роботи основної маси людей, яка за цим усім стоїть!

І ось Сам Христос через Церкву вчить нас помічати цих звичайних відповідальних робітників, тих відданих і вірних особистостей, які насправді і творять історію. Якби не було цих останніх моментів у житті Спасителя – Його поховання, відвідин Його гробу, – ми б, може, і не помітили зовсім невиразних, прихованих від загалу, однак мужніх жінок.

Це – жінки мироносиці, віддані учениці Христові, які ходили за Ним, доглядали Його, готували їсти Йому і апостолам, дбали про їхній повсякденний побут. Вони трималися завжди так коректно, на другому плані, як це вміли робити тільки східні жінки тих часів. Але коли найближчі до Христа чоловіки злякалися, втекли, коли один з апостолів, той, кому було доручено збирати гроші на потреби громади, Юда зрадив, саме вони лишилися біля Христа і пішли, щоб віддати Йому останню шану (Мк. 16:18). Пішли, не знаючи, що діється біля гробу. Можливо, там чигають на прихильників Христа представники синагоги? Можливо, їх схоплять, заарештують і теж розіпнуть?

Напевно, до мироносиць проходили і ці думки. Але вони, долаючи страх, виявляють надзвичайну мужність і простують до Христового гробу. Жінки не знають, що Учитель воскрес, вони ще не зміцнилися вірою у майбутнє воскресіння. їх ведуть уперед тільки співчуття і любов до Вчителя. І саме це їхнє скромне співчуття і їхня безмежна любов дістають заслужену винагороду: вони першими чують звістку про воскресіння (Мк. 16:6). І вони стають першими благовісницями воскресіння, бо саме вони сповіщають апостолам про те, що Христос воскрес.

Спочатку їх було небагато, але число їх постійно зростало. Вони супроводжували свого Божественного Вчителя не тільки для того, щоб повчитися Божого слова, що виходило із Його вуст, але і для того, щоб в силу своїх можливостей, послужити Йому. Вони, говорить святий евангелист Лука, допомагали Господу «з своїх маєтків» (Лк 8,3).

Не всі імена цих жінок-мироносиць нам відомі. Євангелисти і Священне Передання зберегли нам ряд імен: Марія Магдалина, Марія – мати Якова Молодшого та Йосифа, Саломія, Йоанна, Марта і Марія – сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Йоанна була дружиною Хузи, домоуправителя царя Ірода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Иоана, була дружиною рибалки. У числі мироносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.

Свята Церква у своєму богослужінні в 3-ю неділю після Пасхи спонукає нас перенестися подумки від Голгофи до гробу Христового та Його славного Воскресения, звістку про яке удостоїлися першими прийняти жінки-мироносиці. У богослужінні тижня Мироносиць з усіх близьких до Христа учнів особливо зворушливими рисами описується великий подвиг відданості і любові до свого Вчителя і Господа святих жінок мироносиць. Приклад жінок мироносиць показує, як багато тепла, співчуття і любові Господь вклав у душу жінки, яка, завдяки цьому, здатна на великі справи любові та самопожертви, якщо буде жити у Христі і з Христом, як заповідає апостол, «в нетлінності душі, лагідної та мовчазної» (1 Петр. З, 4).

Жінки-мироносиці стають для нас також справжнім прикладом любові. Вони поспішають ранесенько до гробу, не сподіваючись від Христа жодного чуда, жодного слова, жодної потіхи. Вони ідуть, шукаючи Мертвого, а знаходять Живого. Ідуть з плачем, а знаходять радість, більшу за будь яку радість. Ідуть, несучи в руках миро, а знаходять невимовний мир серця. Ідуть, щоб виявити любов, а самі отримують любов. Ідуть, щоб побачивши порожній гріб, увірувати в Живого. Любов мироносиць була настільки великою, що вони радо готові були служити Мертвому, Який уже наче не міг їм воздати нічого. «Чому шукаєте Живого між померлими?» – запитує жінок осяйний ангел. Жінки шукали насправді Померлого і триденно Похованого, не здогадуючись, що Він Живий. Ми ж, знаючи, що Він Живий, шукаємо Його у житті наче Мертвого, наче Того, що лежить у гробі і ніяким чином не входить у наше життя. Віддаємо Христові певну частину нашого недільного часу, наче почесті Померлому. А насправді Він Живий і перебуває серед нас, потребує всього нашого часу, всього нашого служіння, всього нашого життя, щоб стати нам радістю і спасінням.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com